Конотопська битва

Кількість московського війська під командуванням князя Олексія Трубецького, що вторглося на територію України навесні 1659 року, оцінюється по-різному: одні джерела вказують на цифру в 150-200 тис., інші - 100 тис. вояків. Більшість сучасних істориків схиляється до думки, що армія Трубєцкого не могла перевищувати 50 тис. осіб. На своєму шляху завойовники зруйнували Срібне, Борзну та навколишні села, передмістя Ніжина. Однак взяти штурмом Конотоп не змогли - місто відчайдушно обороняли 4,5 тис. козаків Ніжинського та Чернігівського полків на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким, усі дієздатні місцяни. Основу військ Трубєцкого становили елітні кінні підрозділи "государєва полка", який за традицією комплектувався з високодостойних московських дворян.

 

Підсобити інтервентам прибули й козаки наказного гетьмана Безпалого, котрий боровся з Виговським за булаву. Удавшись до обманного маневру, українці заманили практично всю кінноту ворога в пастку - до вузького яру, який одразу затопили, загативши річку та ще й на додачу зруйнувавши міст. Вода безжально поглинула важкоозброєних вершників. Рештки в запеклому бою були знищені козаками й татарами: за деякими даними, свою смерть під Конотопом знайшли до 30 тис. росіян. Трубецький кинув напризволяще війська Пожарського, не надіславши йому підмоги, спішно зняв облогу Конотопа й наказав відступати. Козаки й татари ще протягом трьох днів переслідували втікачів аж до московського кордону, однак так і не спромоглися цілком знищити ворога: завершальна стадія операції не була заздалегідь належно продумана. Трубецький дивом залишився серед живих, отримавши два важких поранення. Утікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз. Перемога Виговського була тактична. Згідно з попередніми домовленостями, усі трофеї та полонені мали дістатися татарам, які воювали на стороні Виговського. Усупереч узвичаєним правилам хан під страхом смерті наказав своїм воїнам знищити захоплений у бою ясир: за різними даними, татари тоді стратили від 5 до 15 тис. росіян. На підступах до Москви зчинилася паніка, поміщики кидали свої маєтності й разом із селянами тікали під захист міських мурів. Нашвидкуруч укріпляли оборонні вали, формувалися додаткові загони для захисту Москви на випадок облоги. Пішла чутка, що государ з родиною збирається втікати за Волгу.

 

Проте хвилювання царя виявилися передчасними. Через складну політичну ситуацію в Україні Виговський не зміг повторити походу гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року на Москву. Татарські орди змушені були повернутися до Криму, оскільки на їхні поселення вчинили напад загони запорозького отамана Івана Сірка. Хоча наслідки битви під Конотопом були жахливими для Московської держави, загалом вона вийшла переможцем з українсько-московської війни 1658-1659 років. Через гострі суперечності серед козацької старшини,громадянська війна, що спалахнула в Гетьманщині з новою силою, дала змогу московським військам відновитися, зібратись із духом і знову посунути на Україну. Отже факт такої битви спростовує радянський міф про єднання братських українського та російського народів. Історія вже знає випадки протистояння. Сьогодення наштовхує на думку циклічного розвитку історії.