Новость из категории: Статьи

Будення та свята Новгородського

Новгородське - невеличке селище, що входить до складу Торецька, як не дивно, від самого початку мало назву Нью-Йорк, хоча аж ніяк не належало до Америки. Його заснували німці-менноніти, започаткував тут декілька підприємств, які успішно працювали майже сто років. Серед них, наприклад, один з перших в Європі вальцових парових млинів, який мав 18 кінських сил та щорічно давав 150 000 пудів готової продукції.

Цим фактом "європейського” походження мешканці почали гордитися задовго до євроінтеграції і безвізу, тому зібрані матеріали з такої, не дуже радянської історії Донеччини, в Новгородському вже тягнуть на повноцінний музей. Тут навіть в побуті ще живі топоніми: магазин називають досі "німецьким”- бо будівля залишилась з часів німецької колонії кінця XVIII — початку XIX сторіччя. І натякають, що не проти повернути селищу стару назву. Бо якось загрозливо та по-російські це звучить, коли в новинах сучасну назву вимовляють з наголосом на перший склад. Але розуміють — мабуть, питання не на часі.

" Тут в нас що завгодно знайти можна — багато зруйнованих будівель. Ті, що можна було відновити, за допомогою різних міжнародних організацій відбудували: тільки завдяки АДРІ 65 відновили. Представникам заводу, які залишились без житла, підприємство надало гроші для купівлі нового: ціни ж в нас тут зараз не дуже великі”, - показуючи цілий арсенал, розповідає голова.

Дійсно, купити зараз будинок в Новгородському можна задешево: хто в здоровому глузді буде купувати нерухомість на лінії зіткнення? Ну, хіба що ті, хто тут і так живуть. Чи виживають. Але в Новгородському є дуже важлива перевага: фенольний завод, який надає роботу багатьом мешканцям, працювати продовжує. Тому не дивно, що тут більшість традиційно з пієтетом ставиться до власників великого донбаського бізнесу. А активісти, теж не менш традиційно, закидають місцевій владі участь в Партії регіонів в минулому. І прихильність до одіозного нардепа від цього округу Шкірі - зараз. Бо тут дуже добре пам’ятають роль політиків "буремного сходу” в підбурюванні до війни. Але тут, як і по всьому по-військовому розбурханому Донбасі, не все так чорно-біло...

За спиною Ленко в кабінеті два прапори — український та міста. Вони залишалися там навіть в той час, коли в селищі, що межує з Горлівкою, вже бігали озброєні люди і серед своїх вже вітали майбутнього "народного голову”. Коли до селищної ради вперше прийшли "ополченці”, їх до кабінету не пустила секретарка ради Тетяна Красько: люди зі зброєю побоювалися емоційну жінку, яка була відома своїми проукраїнськими поглядами. Так і чекали голову у дворі на лавочці... А він їм потім сказав: "Мене вибрали люди за українськими законами. Виберуть когось іншого, я піду, ось тоді і знімайте прапор”. Але мабуть, у бандитів була купа інших "важливих” справ: в населених пунктах біля Горлівки тоді було дуже багато випадків мародерства, крадіжок автівок, викрадення та катування людей, бо прапор навіть на будівлі виконкому залишався висіти, аж поки його не розстріляв хтось з колони Гіркина, частина якої йшла зі Слов’янська через Новгородське.

За часи свавілля доводилось селищному голові і про визволення бранців-земляків з підвалів Горлівки через знайомих домовлятися, і свого "бойового” секретаря разом з директоркою школи, яка відмовлялася переходити на російську мову викладання, переховувати. Бо мобільний телефон селищного голови завжди знали в Новгородському та прилеглих селах всі — і патріоти, і "сєпари”... Він каже: нам пощастило, що це було тільки два з половиною місяці. Інакше нас всіх точно повбивали б... Під час звільнення Торецька та його селищ в Новгородську лікарню, де функціювало тільки геронтологічне відділення, стали привозити поранених бійців. А серед лікарів — жодного хірурга...

"Там же тільки старі лікувалися: тиск поміряти, пігулки роздати. А тут хлопців привезли з важкими травмами, що потребують термінової допомоги, щоб дожили до евакуації... Ліки ми купили, а операції якісь робити просто нема кому. Але зібралися з силами: несподівано найбільш продуктивними виявився молоденький фельдшер та головна лікарка поліклініки. Ще продовжується бій, хлопці стоять з автоматами по колу навкруги поранених, бо селище ще фактично не звільнено. Я сів в своє авто та поїхав стежками до наших військових, що стояли поруч в селі Романівка. Вони питають: ти хто такий, чого треба? Я розповідаю, що там поранені, що потрібні лікарі. Зараз розумію, що вони, ті двоє військових, дуже ризикували, коли зголосилися поїхати зі мною — навкруги бій, а якійсь цивільний кудись кличе! Може я "сєпар”?! Повезли поранених в Костянтинівку: хлопці всю дорогу тримали крапельниці”, - досі згадує ту операцію з евакуації на квітковому авто Микола Ленко.

Багато чого в Новгородському не дуже веселого: в місті час від часу знаходять корегувальників, які наводять ворожий вогонь, фактично, на будинки своїх земляків. Є вже навіть ті, хто відсидів за цей злочин та вже вдома. Комусь ще мариться "русский мир”, який кожного дня гуркоче прямо за вікнами важкою артилерією. І з всім цим якось треба навчитись жити: поруч, разом або принципово відокремлено. Тому боротьба в колись німецькому, а зараз українському Нью-Йорку — Новгородському триває на всіх фронтах.

За матеріалами tyzhden.ua/Society/201569 , зі скороченнями.



Поделиться в соцсетях:

Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter
загрузка...
Нет комментариев к этой новости. Оставьте комментарий первым

Похожие новости

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии. Пожалуйста зарегистрируйтесь или войдите в ваш аккаунт.
Авторизация с помощью соцсетей:
Авторизация с помощью Facebook Авторизация с помощью Google
загрузка...