Бойовий гопак вже у Глухові
Певні, у Глухові ще не забули яскравого молодіжного козацького свята напередодні Покрови, коли вихованці національних спортивних об’єднань та їхні навчителі демонстрували свою майстерність у шабельному бої та рукопаші.
Тоді багато хто з земляків висловлювався, що непогано було б і у Глухові започаткувати школу українських силових єдиноборств. Пропонувалося, зокрема, культивувати бойовий гопак. Збігло зовсім небагато часу, і ось, минулої суботи, 9 грудня, у ГАТІ СНАУ (треба відзначити, що цей навчальний заклад, схоже, стверджується у ролі головного осередку проведення різноманітних акцій патріотичного спрямування) відбувся семінар організований громадською організацією «Джура». Його повна назва "Бойовий гопак - Національний вид спорту. Перспективи розвитку та популяризації на Сумщині".
Варто звернути увагу, що згаданий вид національних єдиноборств являє собою не пересічну спортивну дисципліну, а цілу світоглядну систему, де знайшли відображення духовні, культурні здобутки українців від, мабуть, початку їх існування як окремого народу. Забігаючи трохи наперед: запрошені до слова неодноразово зазначали, що захоплення східними бойовими мистецтвами таким чи іншим чином прививає людині й моральні цінності, культуру Сходу. Тимчасом після Революції Гідності у суспільства є запит на осягнення своєї власної, суто української традиції, в т. ч. її спортивного сегменту. Бойовий гопак може задовольнити його повною мірою.
Напередодні відкриття мали коротку розмову з безпосереднім організаторів семінару, Сергієм ШУМОМ. На його думку, бойовий гопак, який разом зі спасом і хортингом визнано на державному рівні національним видом спорту, має непогані перспективи:
- Глухів може стати одним з перших осередків його культивування на Сумщині. Наразі ж розвинену мережу вивчення бойового гопаку мають столиця, західні й Одеська області.
Після семінару планується розпочати підготовку тренерів, облаштування бази для тренувань. Є ідея створити структуру фізичного і духовного вдосконалення молоді, яка ознайомлюватиме її з українськими бойовими мистецтвами у комплексі з освоєнням навичок народних ремесел ( різьбярство, пошиття традиційного одягу тощо). До участі в заході запрошено представників низки громадських організацій, фахівців з виховної роботи, військових, і, звичайно ж, студентську та шкільну молодь.
На самому відкритті С. Шум зазначив, що, віддавши свого сина на бойовий гопак два роки тому, дуже вдоволений результатами - надто тим, що дитина набуває не лише добрий фізичний гарт, але й ґрунтовні знання з різних сфер, вдосконалюється духовно.
Детальніше про шляхи такого всебічного вдосконалення повідав керівник Міжнародної Федерації Бойового Гопака Олег ПАВЛИШИН, зупинившись спочатку на особі свого вчителя та систематизатора бойового гопака Володимира ПИЛАТА. Той не лише відродив елементи традиційного козацького бою, збережені в народних танцях, але і розвинув їх, виходячи з 17-річного особистого досвіду опанування східних бойових: насамперед, кьокусін карате (тут вісім років був сенсеєм), годзю-рю, шотокан карате, кікбоксингу, дзюдзюцу, айкідо. Ще у 80 роки він виокремив з класичного гопака, та іншої, менш відомої козацької рухавиці - метелиці, низку елементів, відсутніх у танцях інших народів, з суто бойовим, так би мовити забарвленням – імітації ударів ногами у присядці, стрибку, «павучці», відбивання, підсікання, «повзунка», «присядки», «тинки», «копняків» тощо. Все це було вдосконалено, приведено до відповідності з вимогами сучасних єдиноборств, і, в органічному поєднання з прийомами давньої системи селянського самозахисту, яка побутувала в Україні козацьких часів. Тоді у багатьох селах і містечках функціонували школи, де дітей навчали боротьбі, рукопашу, практикували силові вправи. Наставники - спеціальні майстри, жили за рахунок громади. Не маючи права займатися польовими роботами та поратися з худобою, вони були зосереджені виключно на підготовці молодих бійців.
Офіційний відлік історії нового (вірніше, старого забутого) бойового мистецтва покладено 1985 року, відкриттям у Львові експериментальної школи з дослідження гопака як бойового мистецтва. Два ж роки по тому засновано й першу школу бойового гопака.
2001 року почала роботу Міжнародна федерацію бойового гопака . Ще один цікавий момент: тоді ж, дебютувавши на IV всесвітньому фестивалі бойових мистецтв у Чхунджу (Південна Корея), збірна України виборола призове третє місце, що стало справжньою сенсацією.
Як вже згадувалось, оволодіння бойовим гопаком обов’язково передбачає вивчення наших національних традицій, співу і танцю, оволодіння музичними інструментами, а також табу на вживання алкоголю, наркотиків і тютюну.
У бойовому гопаку існують такі різновиди змагань: однотан, тан – двобій, забава, борня, герць. Перший являє собою показовий сольний виступ з демонстрацією технічних прийомів (аналог ката у каратистів). Тан-двобій — показова програма за участі двох бійців; забава — поєдинок з обмеженим дотиком. У борні вже дозволені серії ударів на далекій та середній дистанціях, а герці – й з повноцінним дотиком, причому передбачено кільканадцять його видів, які регламентуються згідно з сучасними міжнародними правилами силових єдиноборств.
Навчально- виховна система бойового гопаку передбачає сім рівнів майстерності. Перші три, учнівські, «Жовтяк», «Сокіл» i «Яструб»,відповідають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам; проміжний ,«Джура» - кваліфікації кандидата в майстри, а «Козак», «Характерник» i «Волхв» - майстра спорту.
Після виступів, запитань з місць (їх було небагато, але всі фахові), низки виступів інститутських аматорів сцени, у великій спортивній залі ГАТІ відбулася серія показових виступів та відкрите тренування. Після семінару наш відомий різьбяр, заслужений майстер України Ігор БІЛЕВИЧ презентував свою сімейну виставку дитячої іграшки.
Андрій КОВАЛЕНКО