Подорож Марка КОФМАНА: маленькі фрагменти великої трагедії

Деякий час він перебував на лікування у Кролевці, в імпровізованому шпиталі, організованому місцевими мешканцями. Влітку – восени 1941рр., за шаленого напливу нових бранців, та наявності в їх певної частини ілюзій щодо «європейськості та цивілізованості» гітлерівського режиму, окупаційна влада дозволяла місцевому населенню брати їх для роботи, лікування, підгодовування. З жовтня, однак, ситуація почала змінюватися: контроль за полоненими став посилюватися, їх почали збирати до таборів. Підійшла черга й до героя нашої оповідки. На початку листопада його з тринадцятьма товаришами етапували до Глухова. По дорозі до них приєднали ще 60 військовополонених - втікачів, затриманих у різних місцях. Марк Кофман зазначає, що ті виглядали як старці, будучи вирядженими у вбрання: « .. яке вони, тікаючи від німців, аби замаскуватися, вициганювали по селам у місцевих мешканців. В нормальні довоєнні часи одіж, що була на них, служила зазвичай предметом для збиральників мотлоху: розідрані піджаки, домоткані селянські свитини, старі підлатані кожухи. Взуті ж були, в своїй переважній більшості, у ликові постоли.» Тут же, на збірному пункті, від них відокремили лікаря КОЧЕТКОВА, відвели до комендатури, звідкіля вивели, вже роздягненого, у супроводі чотирьох солдатів. Біля садової огорожі його зупинили і, без пояснень, розстріляли, на очах товаришів. Для тих не було таємницею, що це покарання за схвалення соціальної політики більшовистського керівництва, яке вирвалося під час сперечки з антирадянщиком – таким собі Гавриловим. Останній, судячи з усього, і здав «доктора». Всього одна-єдина необережна фраза – і пішов на той світ! Ось таке жорстоке обличчя у війни.

 

Про щось подібне розповідав мені один наш прикордонник, якому пощастило попасти до російського полону на Луганщині. Його товариш так само необачливо намагався переконати свого охоронця, що українські захисники ніякі не фашисти і не бандерівці. Отже, історія повторюється, і, всупереч відомій сентенції, не завжди у вигляді фарсу. Інший полонений – Бекер - поводив себе, як то кажуть, тихіше за воду, нижче за траву, але теж у кінцевому витоку дістав кулю. Пильні есесівські охоронці, у яких, мабуть, вже був певний досвід, розгледіли в ньому єврея. Перед стратою над ним довго знущалися: роздягли, били вориною в такт веселій пісеньці, примушували підстрибувати, і зрештою, розстріляли в найближчому вибалку. Ось така історія – одна з тисяч. Вона дає розуміння, чого коштувала нашим людям перемога над фашизмом, так само як і їхні ілюзії – чи з комуністичним, чи «європейським» забарвленням, а ще – що у будь-якої війни нелюдське обличчя.