Чутки як чинник соціальної напруги
– Слушай, слышал? Под землёю город строят,
Говорят, на случай ядерной войны...
– Вы слыхали? Скоро бани все закроют – повсеместно,
Навсегда. И эти сведенья верны.
Володимир Висоцький, «Пісня про чутки»
У психології чутки визначають як специфічний вид неформальної міжособистісної комунікації, де відбувається передавання недостовірної інформації з відхиленням від змісту першоджерела. За емоційною характеристикою виокремлюють такі види цього явища: чутка-бажання (інформація про бажані події), страшна чутка (повідомлення про негативні, загрозливі для суспільства події), агресивна чутка (формує в суспільстві вороже ставлення щодо певної події, людини, групи). Психологи виділяють три основні закономірності поширення і трансформації чуток: 1) згладжування – ігнорування важливих частин інформації; 2) акцентування – зосередження уваги на певних, зазвичай, емоційно яскравих аспектах інформації; 3) адаптація – трансформація змісту чутки відповідно до звичних для людини соціально-культурних умов.
Для ілюстрації згаданих механізмів звернемося до сучасних українських реалій. Останні два роки наша держава переживає один із найважчих періодів своєї незалежності, і психологічне благополуччя населення є однією з умов ефективного вирішення суспільної кризи. Загострення соціальних суперечностей, воєнні дії, стрімкий економічний спад є сприятливими чинниками для формування негативних чуток, що, у свою чергу, спричиняють виникнення тривожних станів, стресових реакцій і панічних настроїв. Наведемо типовий приклад: у липні – серпні 2014 року, разів десять – п’ятнадцять з’являлися дати початку вторгнення військ сусідньої держави у Сумську область. Варіювалися також назви населених пунктів, що мали стати об’єктом початку масованої атаки: Конотоп, Шостка, Глухів тощо. Звичайно, сказати, що такі чутки виникали на порожньому місці, не можна – активна фаза АТО і посилені воєнні навчання сусідньої країни ніхто сумніву не піддавав, але далі активно проявлялися згладжування і акцентування. Наприклад, на запитання, звідки інформація про точну дату нападу, люди або взагалі не могли відповісти, або говорили щось на зразок: «Сказали обізнані люди на митниці у Катеринівці». Таким чином, проявлялося згладжування, тобто інформація про джерела чутки вважалася несуттєвою й взагалі ігнорувалася. Разом з тим наголошувалося на потужності та катастрофічності майбутньої атаки. Спостерігалися також випадки адаптації чутки, коли інформація, почута з телевізора, відразу проектувалася на навколишній світ. Типовий приклад такої ситуації: влітку 2014 року по телебаченню активно з’являлися повідомлення про розміщення реактивних систем «Град» у житлових кварталах Донецька, звідки вони стріляли по ВСУ, – через кілька днів у селах нашого району люди почали передавати «перевірену» інформацію про те, що у житлових кварталах Глухова розмістили артилерію та ось-ось почнуть стріляти. При цьому хто їх розмістив і по кому будуть стріляти не уточнювалося. Також можна згадати випадок, коли по телебаченню передали інформацію про обстріл населеного пункту Ямпіль Донецької області, що відразу викликало вибух чуток про бої у районному цетрі Сумської області з однойменною назвою.
Звичайно, описуючи ці події, легко їх аналізувати і навіть іронізувати, але тоді було дійсно страшно, і подібні чутки сміливості не додавали. Виникає питання: чому люди вірять чуткам? У цьому контексті можна виокремити кілька позицій:
1. В Україні дуже слабка довіра до офіційних джерел (досить часто вона є аргументованою), що зумовлює звернення до неформальних каналів комунікації. Образно можна сказати, що у нашого народу схильність вірити чуткам на генетичному рівні.
2. Наявність різних потреб у поширенні та сприйнятті чуток: 1) утилітарних, спрямованих на досягнення певної мети, часто фінансової вигоди (наприклад, продукування чуток про нестачу на ринку певних товарів, що збільшує інтенсивність їх продажу); 2) потреби у визнанні – володіння інформацією підвищує значущість особистості в групі; 3) пізнавальних потреб, які задовольняються у ситуації дефіциту і невизначеності інформації про події; 4) емотивних, що реалізуються за рахунок появи позитивних чи негативних емоцій при поширенні неправдивої інформації (проекція власної тривоги, задоволення від негативних переживань інших членів соціальної групи).
3. Соціально-психологічне зараження, що можна проілюструвати фразою: «Всі говорять про це, тому страшно».
Профілактика шкідливого впливу на свідомість громадян подібної інформації може бути такою:1) прогнозування потенційних місць і часу виникнення агресивних і страшних чуток та вивчення їх структури; 2) індоктринація («щеплення від чуток»): спочатку надаються малі обсяги інформації про можливу подію, формується відповідне ставлення, а далі пропонується повний обсяг відомостей; 3) формування і зміцнення довіри до офіційних джерел інформації.
І нарешті, деякі поради для вироблення стійкості щодо сприйняття чуток: 1) почувши певну інформацію, не поспішайте відразу приймати її на віру і розповідати іншим – спробуйте з’ясувати, звідки вона відома вашому співрозмовнику; 2) не варто сприймати Інтернет і телебачення як найбільш надійні джерела інформації; 3) контролюйте свої емоції і намагайтеся тверезо проаналізувати ситуацію; 4) будьте оптимістами – краще вірте гарним чуткам, ніж поганим.
О. В. ЗІНЧЕНКО, старший викладач кафедри психології, кандидат психологічних наук