Пам`ятаємо про жертв голодоморів

24 листопада, біля пам’ятного хреста на вході до руїн старого тюремного замку відбувся мітинг-реквієм з нагоди Дня пам'яті жертв голодоморів в Україні.

Нагадаємо, що нині виповнилося 85 років від найстрашнішого випробування (можна казати й нищення, бо лік країнам, що визнали голодомор 1933 року актом геноциду, пішов вже на десятки) нашого народу страшним голодом .

Вшанувати світлу пам’ять жертв влаштованих носіями комуністичної ідеології голодоморів 1922, 32 - 33 та 46 – 47 років прийшли сотні глухівчан, серед яких переважали молоді люди – школярі, студенти.

Захід включав у себе пролог, виконаний, можна сказати, з усім мистецьким блиском ведучими - відчувалося що вони його не просто відпрацьовували, а пропустили через серце; офіційних виступів, та традиційної вистави за участі глухівських школярів (теж грали і читали вірші з душею). Активна участь молоді в мітингу дає підстави сподіватися, що правда про Голодомор дійшла до свідомості багатьох, і наш народ таки зробив належні висновки з трагічних подій минулого.

Тепер за промови. Керуюча справами виконкому Олена ГАВРИЛЬЧЕНКО заявила, що Сумщина була серед регіонів, найбільш постраждалих в ті сумні часи. Тільки з настанням незалежності про це змогли заявити вголос, як і про те, до чого можуть привести непомірні владні політичні амбіції. Саме ті лежать у підґрунті трагедії 1932 – 33 років, і це необхідно добре усвідомлювати.

Відомий глухівський історик та краєзнавець Віктор ЗАЇКА зазначив наступне:

- На нашому пам’ятнику повинен був викарбуваний напис «Жертвам голодомору та політичних репресій» - за відповідним формулюванням Указу Президента. У нас чомусь вийшло так, що не дописали до кінця.

Події 1932 – 33 рр. є полем битви і сьогодні. Дехто намагається, наприклад, довести, що тодішній голодомор стосувався не стільки українців, скільки селянства СРСР взагалі. І ось вже понад двадцять років українська дипломатія веде битву – мабуть ви звертаєте увагу, що регулярно з`являється інформація, що та чи інша країна, чи адміністративний суб’єкт, визнав Голодомор актом геноциду. Поки, якщо відверто, інформаційне поле буває не завжди в наших руках.

Тепер про кількість жертв голодомору. Тут спочатку варто зауважити, що й дотепер немає жодних методик відповідних підрахунків. Так, багато значаться як померлі від ящуру, а насправді це жертви людоїдства – коли матері варили одних своїх дітей, щоб нагодувати інших. Це жах суцільний, у нас, в той час!... А хто пережив голодомор, а в тридцять четвертому – п’ятому помер від хвороб, спричинених голодом – він не жертва? Або активіст, який під час обшуків забирав останнє в односельців, і якого ті звели зі світу при першій нагоді, за декілька років по тому. Чи ліз у петлю, коли усвідомлював, що наробив, коли у нього перед очима поставали діти, померлі від голоду. Для мене і вони – жертви Голодомору.

Глухівчани не вимирали масово тоді від голоду, але до міста приходили й гинули сотнями люди з країв, охоплених бідою. Їм, до речі, забороняли надавати допомогу. Ми повинні пам’ятати про це, і в жодному разу не допустити, щоб подібне випадало на долю наших дітей.

Загиблих під час Голодоморів вшанували хвилиною мовчання. Завершився мітинг - реквієм покладанням квітів до підніжжя пам’ятного монументу. А о шістнадцятій у тисячах вікон глухівських будинків зажевріли вогники свічок. Хтось з людей солідаризувався з учасниками загальноукраїнської громадської акції «Запали свічку», хтось, може, нічого не відаючи про ту акцію, просто зробив це за покликом душі. Ніколи не забудемо співвітчизників, замордованих голодом на нашій багатющій землі тоталітарним режимом.

За інформацією виконавчого комітету Глухівської міської ради