Олексій Овсійович Палажченко - український журналіст, поет й прозаїк.
Сумщина… Овіяна легендами і славою земля, земля батьків і прадідів наших, земля древніх сіверян. Сумщина – невеликий, але мальовничий куточок, що дала Україні багато славних імен.
Перед Другою світовою війною хутори почали зносити, і сім'я Палажченків перевезла свій будинок в село Вікторове. Батько і мати працювали в колгоспі. Менші діти навчалися у Вікторівській початковій школі, а Олексій закінчував Баницьку середню школу. Вчився він добре. Захоплювався літературою, зокрема поезією, сам складав вірші. У п'ятнадцятирічному віці опублікував перший вірш у районній газеті «Колективіст Глухівщини».
Атестат зрілості отримав 21 червня 1941 року. А вранці наступного дня приголомшила звістка: війна!..
Батька відразу мобілізували. Мати залишилася сама з чотирма дітьми.
Невдовзі гітлерівці вже хазяйнували у районному центрі та селах. За прикладом жителів північних районів області у Вікторовому виникла юнацька патріотична група, яку очолив 17-річний Олексій Палажченко. Та ні зброї, ні досвіду поки що не було й не відомо, як би склалась доля патріотів, коли б не зустріч з партизанами, що рухалися повз село. Юнаки влилися в партизанські лави…
А в рідному селі настала важка пора німецької окупації. Довгий час день і ніч на сусідській лавочці сиділи поліцаї, гадали, що Олексій прийде з лісу додому, і вони його схоплять. Як тільки в село входили німці, мати ховала менших дітей у сусідів. Перевірялися перш за все партизанські сім'ї.
Скоро матір – Катерину Леонтіївну забрали в гестапо, яке знаходилося в селі Шалигино. Під час допиту Катерина Леонтіївна сказала, що у неї троє дітей, а не четверо. Її посадили у камеру смертників. І лише заступництво сільського старости зберегло життя матері юного партизана.
А для юного Олексія Палажченка почалося бойове, сповнене тривог і ризику життя: безсонні ночі, виснажливі походи, розвідка сил ворога, вогняні сутички з ним. Загартовувався характер молодого бійця, він змужнів, подорослішав.
Від Спадщанського лісу, через Білорусію, Північ України до Карпат пройшов з боями юний ковпаківець, не раз проливаючи кров за рідну Україну. Після тяжкого поранення влітку 1943 року довелося розпрощатися з партизанською сім'єю:на літаку Олексія відправили в московський шпиталь. Після лікування давали відпустку на два місяці, але приїхати додому він не міг, бо рідне село було ще під окупацією. Тоді Олексія Палажченка направили в діючу армію. І восени 1943 року він став бійцем-зенітником 1-го Українського фронту .
У газетах друкує свої вірші командир Палажченко, а в боях виявляє виключну мужність, за що одержує високі нагороди: орден Вітчизняної війни, медалі «За відвагу», «За визволення Варшави», «За визволення Праги», «За взяття Відня», «За взяття Берліна» .
Відгула війна, повернувся солдат додому працював кореспондентом Шалигинської районної газети. Але завжди мріяв стати вчителем. Тому закінчив у 1949 році Глухівський педінститут. З 1950 по 1952 Палажченко працював учителем української мови і літератури в Уздицькій семирічці Глухівського району. Старожили села й випускники школи тих років тепло згадують вчителя Олексія Овсійовича Палажченка, його ласкаву посмішку, доброзичливість, любов до дітей, й те, як він прищеплював молоді кращі якості: патріотизм, працелюбність, повагу до старших.
З 1952 року і по 1954 рік О. Палажченко перейшов на журналістську роботу - працював редактором Ямпільської районної газети «Шлях соціалізму», вивів її у число кращих на Сумщині. Про це не раз згадувалось на нарадах журналістів. У 1953 році був учасником першої післявоєнної наради молодих письменників.
З 1954 по 1958 роки навчався в Києві на відділі журналістики у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України. У той час Олексій Овсійович жив бурхливо: 6-8 годин лекцій, стільки ж – на підготовку до завтрашніх занять, якась година – на прогулянку із синами Володею та Женею, а решту доби, в основному пізньої ночі, займався творчістю.
Навчання - позаду, з осені 1958 року О.Палажченко працював у Києві на посаді відповідального секретаря редакції журналу «Радуга». Саме ця посада давала йому можливість сповна віддатись творчій діяльності: з'явилось значно більше вільного часу, стало можливим спілкуватися з професійними літераторами, відвідувати їх виступи, отримувати від них консультації.
У 1969 році на Сумщині започатковано премію на честь нашого земляка , партизана-ковпаківця Пилипа Рудя.
Одним із перших лауреатів премії імені Пилипа Рудя з врученням диплома і грошової премії став Палажченко Олексій Овсійович – за збірку творів про Пилипа Рудя.
Якось Олексій Овсійович сказав матері: «Мамо, якщо я ще поживу, то прославлю всіх партизан». Це він зробив у своїх творах – «Партизанський Данко», «Доблесна юність», «Батьки заповідали мужність», «Подвиг комісара».
Очевидно, що не всі плани він міг здійснити. В березневий ранок (28 березня 1979 року) поета не стало. Любив цвіт весни. Бажав його своїй землі, рідній Батьківщині, в найважчий час війни проголосивши:
Хай впадемо у бою нерівнім
За майбутнє без війни і зла,
Тільки ти цвіла б, як сад весінній,
Тільки б ти у радості жила.
Похований О. О. Палажченко у місті Києві на Байковому кладовищі.
Письменник прожив недовге життя (лише 55 років), але залишив помітний слід в українській літературі героїчно-патріотичної тематики: він – справжній літописець партизанської слави нашого Сумського краю.
Письменник неодноразово відвідував і Глухівську, і рідну бібліотеку в с. Вікторове, дарував свої книги з автографом.
Учасники розмовного клубу послухали спогади сестри Марії Овсіївни Коваль (Палажченко), які переказала керівник клубу Ніна Шубнікова, переглянули книги О. Палажченка, почитали його вірші, які не втратили своєї актуальності і до цих пір.
В 2008 Микола Єроха написав нарис про його життя «Поет і воїн» в своїй книзі «Сповідь по отчий край.
До речі – наша Глухівська бібліотека носить ім’я О. Палажченка, але чомусь на офіційному рівні це не затверджено, хоча видавництва надсилають нам свої каталоги з його іменем.
Наприкінці учасники заходу із задоволенням слухали музичні етюди у виконанні піаніста Володимиоа Боброва.
Тамара Привалова
Поділитися в соціальних мережах:
Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter