Чи планувалася анексія Глухова більшовиками?

Регіональна історія Посем’я має тсвої особливості. 3 1939 р. цей регіон перебуває у складі Сумської області, утвореної з історичних територій Чернігівщини та Полтавщини (Гетьманщини), Харківщини (Слобожанщини), Курської губернії ( Pociя). Територіально-адміністративні зміни в північно-східній частині України почали відбуватися ще в 1917 р. унаслідок домовленостей, досягнутих урядовою комісією Тимчасового уряду з Центральною Радою. У "Тимчасовій інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового Уряду на Україні” було, зокрема, зафіксовано таке:

2. Повноваження Генерального Секретаріату ( тодішнього уряду України – ред. ) поширюються на губернії: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську з виключенням Мглинського, Суражського, Новозибківського і Стародубського повітів ...

Зазначені повіти вважалися суто українськими, і свого часу входили до Стародубського полку (1663-1782). Слід пригадати, що коли місцевий полковник Петро Рославець спробував приєднати ці землі до Росії, гетьман 1ван Самойлович засудив його на смерть, яку замінили засланням до Сибіру. Описания земель Стародубщини як невід'ємної частини Малоросії знаходимо в повному географічному опис1 Pocii, створеному під керівництвом академіка П.П. Семенова-Тянь - Шанського. Дореволюційні дослідники місцевої геральдики також вказують на відмінність тутешніх міських repбів від суто російських:

"Поскольку Стародубье относилось к Малороссии, это обстоятельство спасло наши гербы от всеобщей унификации: с "легкой руки” герольдмейстера И.И. фон Эндена, русский городской герб принимает форму, отражающую "вертикаль власти” - уездные гербы делятся на две половины: в верхней, главной части, помещается эмблема наместничества, а внизу - собственно самого города, чем и подчеркивается его подчинённая роль”.

Незважаючи на те, що більшовики воювали i з Тимчасовим урядом, i Центральною Радою, повертати Стародубщину до складу України вони не збиралися, при тому що за Брестською угодою уряд Леніна визнав право німців на введения військ до Стародуба як на українську територію. Так, з 1919 р. Стародуб став повітовим центром Гомельської, а з 1926 р. і Брянської губерній. Не виключено, Росія не обмежилася б "аншлюсом” північно-чернігівських земель. В apxiвi автора зберегається своєрідний документ - "Регистрационная карточка отдела Управления Глуховского Уездревкома” за 16 січня 1920 р. з печаткою "Начальника Глуховской городской и уездной милиции”.

На цьому бланку бачимо цікавий кутовий штамп: "РСФСР. Глуховский Уездный Военно-Революционный Комитет. Отдел Управления. Стол регистрации. Гор. Глухов” з написом "Декабрь 1919 г.”, який потім було закреслено i поверху вписано - "Янв. 1920.”. Отже, в 1919 р. i Глухівщина, можливо, перейшла б до складу Poci'i. Справа в тому, що, плануючи утримання влади, В. Ленін поєднував три складові - хліб, вугілля, залізо. На початку 1918 р., до введения німецьких військ в Україну, він надсилав телеграми на ім’я Антонова-Овсієнка та Орджонікідзе: "Хл1ба! Хл1ба! Хл1ба!” (Ленін B.I., т. 35, с. 30). Ще потрібні були вагони вугілля, мила, нашатирного спирту... А залізо знаходилось поруч - Курська магнітна аномалія. Саме перед Першою світовою війною почалися практичні роботи з освоєння розвіданих ще у XIX ст. покладів. Але геологічна розвідка ще не була завершеною, i ніхто не знав, у якому напрямку надалі йтимуть родовища. Була точка зору, що, можливо, i до північної України. Тільки в 1922-1923 рр. стало зрозумію, що основний напрямок аномалії проходить з північного заходу на південний схід з виходом на Харківщину. Тому-то i від`єднувалися від України землі, з яких можна було б отримати "прибуток”, нехтуючи інтересами навіть "радянського” уряду України.

 

Адміністративно-територіальні зміни на Сіверщині були органічно пов’язані з загальними принципами національної політики більшовиків щодо України: максимально зменшувати питому вагу українства в межах радянської держави. Тому за Ризькою угодою 1920 р. були швидко "придушені” українські школи на Кубані, західні області Украни віддали Польщі, до складу України включили, як вважалося, "корінні pocійcькi землі” Путивльщини тощо. Отже, адміністративна історія території межиріччя Десни i Сейму є характерною сторінкою icтopiї поліичних, економічних та культурних втрат Украни в часи радянської влади.

Віктор ЗАЇКА