Новина з категорії: Культура

Соборний храм гетьманської столиці

У центрі міста Глухова, на Соборному майдані, розташований Миколаївський храм. Ця велична споруда «відіграє композиційну роль головної містобудівної домінанти міста Глухова». У поєднанні з Трьох-Анастасіївською та Спасо-Преображенською церквами, він створює логічно впорядкований об’ємний простір. Містобудівний ансамбль трьох центральних міських майданів, де розташовані ці храми, формувався упродовж трьох століть і зберіг донині свою неповторність і основні композиційно-просторові параметри. Це визначна пам’ятка українського національного містобудування, що з 1994 р. стала центральним об’єктом охорони Державного історико-культурного заповідника у м.Глухові. 

Тут, перед західним і південним фасадами Миколаївської церкви, на Радному майдані (нині Соборний майдан), обирали гетьманів України: у 1708 р. – Івана Скоропадського, у 1727 р. – Данила Апостола, у 1750 р. – Кирила Розумовського; тут листопадовими днями 1708 р. відбувалась символічна смертна кара Івана Мазепи… Тут у квітні 1845 р. побував Тарас Шевченко, котрий у повісті «Капітанша» згадує історичні пам’ятки колишньої гетьманської столиці: Напившись чаю, ми погуторили ще трохи, одяглись і поїхали в місто, в історичний Миколаївський собор «Діяння» слухати… погода (що досить рідко трапляється в цю пору року) була гарна, вулиці були майже сухими, і я пішов вештатись містом, шукаючи те місце, де стояла малоросійська колегія і де стояв палац гетьмана Скоропадського… Але де ж той майдан? Де той палац? Де колегія з її кровожерливим чудовиськом – таємною канцелярією? Де все це? І сліду не зосталось! Дивно! А все це так недавно, так відчутно! Сто років якихось майнуло, і Глухів із резиденції малоросійських гетьманів зробився «пошлим» повітовим містечком».

Благовіст до обідні перервав мої невеселі думки, і я, перехрестившись, пішов у Миколаївську церкву, один-єдиний пам’ятник літ минулих. «Пам’ятник літ минулих», як назвав Тарас Шевченко Миколаївську церкву, в нарисах з історії українських сакральних споруд відносять переважно до кінця ХVІІ ст. інколи датують 1686 р. Насправді ж, муровану Миколаївську церкву завершили будувати й освятили у 1695 р. Дата її побудови підтверджується текстом договору від 8 лютого 1693 р., за яким майстер Матвій Єфимов (Єфимчевич) зобов’язується зі своєю артіллю протягом двох років побудувати церкву «довжини зі стінами п’ять саженів, впоперек зі стінами ж шість саженів, висота вівтаря від підлоги до замка шість саженів, товщина у три цеглини; на церкві і на вівтарі і на трапезі зробити три шиї під глави пролізні, а під тою трапезою зробити погріб мірою проти трапези, глибиною у сажень. Глухівчани, які заключили договір з Матвієм Єфимовим, - протопоп Максим Софонович, Я.М.Жураковський, А.М.Туранський, глухівський сотник Василь Федорович Ялоцький, міський отаман Кіндрат Грудяка, Герасим Тимофєєв «з парахвіянами» зі своєї сторони зобов’язувались поставляти «всякі дерев’яні припаси», побудувати сараї для обпалювання цегли, робити бані (глави) і ставити на них хрести.

Згідно з умовами замовників, «записний государів майстер кам’яної справи» Матвій Єфимов (у двох інших українських контрактах він значиться як «пан Матвій Єфимович») повинен був споруджувати храми у національних українських традиціях, з чітко вираженим трьохчасним поділом і встановленням бань на одній осі. До цього він з цією ж артіллю будував церкву Св.Миколи у Стародубі та Михайлівську в Глухові, тобто набув практичного досвіду будівництва українських храмів. Первісно церква була тридільною, триверхою, з двозаломним центральним верхом. Верхи над вівтарем і бабинцем були глухими, декоративними. Трьохбанність вздовж осі, як і тотожність східної і західної частин, - це традиційний для України стиль, характерний ще для дерев’яних сакральних споруд. Центральна частина в плані храму – це дещо розтягнутий у поперечній осі восьмикутник, площею 91,73 м2, висотою до замку зводу бані 24,48 м, з розташованими у два ряди дванадцятьма вікнами. Вівтар – п’ятигранний, площею 33,2 м2, освітлений чотирма вікнами, що розташовані на досить значній висоті. У стінах вівтаря – ніші різних розмірів, що служать за шафи. З центральною частиною храму вівтар з’єднується широкою на півциркульною аркою, яка розділена опорними цегляними стовпами на три прольоти, що відповідають трьом двірним отворам іконостасу.

Бабинець у плані прямокутний, площею 35,68 м2. Він з’єднується з центральною частиною храму двохярусною півциркульною аркою, з прилаштованими на рівні верхнього ярусу хорами, на які ведуть сходинки у північній стіні бабинця. У будівлі переважають вертикальні параметри: висота центрального верху від підлоги до зеніту – 30 м. Перехід від великого восьмерика до восьмигранного барабану, як і у Стародубському соборі, здійснено за допомогою зводу у вигляді напівзрізаного пірамідального шатра. Баштоподібна композиція церкви у певній мірі подібна до Покровського собору в Харкові, де зв'язок з властивими українському народному архітектурному будівництву дерев’яних церковних споруд цілком очевидний. Споруджена на центральному майдані Глухова Миколаївська церква доступна оглядові з усіх сторін і справляє неповторне враження своєю монументальністю і благородними формами. Всі пропорції вдало віднайдено, все в архітектурі храму довершене й вишукане… Всередині храм весь заповнений світлом, яке щедро ллється зверху із великих вікон верхнього восьмерика та дванадцяти вікон нижнього. Під час вранішнього Богослужіння проміння сонця золотим сяйвом освітлює вівтар, і тільки бабинець з його внутристінними сходинками схований у тіні. Акустика у храмі настільки гарна, що навіть неголосне читання проповіді чи співу виразно чути у всіх приміщеннях, навіть численних притворах, ризницях, тамбурах, відлунює під зводами бань. У 1871 р. за проектом місцевого архітектора А.Гросса до бабинця із західного боку прибудували притвор, увінчаний високою дзвіницею з ярусним верхом.

Іконостас Миколаївської церкви замість первісного, що згорів у пожежі 1748 р. був замінений: він займає ширину центрального компартаменту церкви. Так характеризується за описом 1854 р. «перед вівтарний іконостас різної роботи з двох ярусів з вісьмома колонами визолоченими. Царські ворота із сяєвом різної роботи визолочені, старі, із зображенням чотирьох євангелістів, і в півколі сяйва Благовіщення Пресвятої Богородиці. У 1864 р. поставлено новий іконостас, п’ятиярусний. Більшість ікон у цьому іконостасі належало пензлю художника – італійця Паоло Нерушеллі, котрий підписувався на український манер як П.Неруш. Дві ікони, котрі Не руш створив для приватних осіб, зберігаються у музеях Києва. Це – «Моління на чашу» і «Собор архангела Михаїла та інших безплотних сил».

Миколаївська церква найдавніша архітектурна споруда м.Глухова, колишньої гетьманської столиці «свідок багатьох історичних подій». Вона сприймається не тільки як храм-пам’ятник, а в більшій мірі, як щось загадкове, як прекрасна таємниця неприступного дивовижного світу мистецької довершеності, в який треба проникнути, щоб по-справжньому зрозуміти суть речей, щоб прозріти. А «для того, щоб прозріти, – радить К.Паустовський, – треба не тільки дивитися на всі боки. Треба навчитися бачити… Як бачити… - цьому можуть навчити нас художники. Вони бачать краще від нас. І вони вміють пам’ятати побачене.

Вишукані архітектурні споруди, як і інші твори мистецтва, здатні пробуджувати творчі нахили особистості, розвивати спостережливість, відточувати зіркість, стимулювати уяву, загострювати відчуття гармонії, вдосконалювати культуру думки. Завдяки основним особливостям об’ємно-просторової композиції будівлі Миколаївського храму: рівноцінності усіх фасадів, висотного принципу побудови композиції, ярусності, скульптурній виразності об’ємів він здатний особливим чином впливати на людину, узгоджувати її внутрішній і зовнішній світ, глибинно сприймати благодатну красу архітектурного мистецтва сакральних споруд.
 
Гурець М.П.

Поділитися в соціальних мережах:

Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter

Схожі новини