Дунаєць: пристрасті навколо церкви (відео)
У липні намір щодо переходу під юрисдикцію Української церкви Київського патріархату озвучила група вірян з парафії дунаєцького храму святого Георгія Переможця.Безпосередній поштовх цьому дало раптове зняття з посади церковного старости Володимира КРАСОВСЬКОГО. Він – людина на селі дуже авторитетна, має бездоганну репутацію, і, як то кажуть, золоті руки. Саме йому місцеві парафіяни довірили керування ремонтом (а, по суті, відбудовою) церкви. І ось його, з незрозумілих причин, відсторонюють від справ. Ремонт завмирає, в т.ч. і через таємниче зникнення електроінструменту загальною вартістю понад 10 тис. грн., та незрозумілі маніпуляції з пожертвами на відбудову. Частина активних вірян покладає вину за це на місцевого батюшку (один на декілька приходів) та скарбника Л. ДАВИДЕНКО. У місцевому Будинку культури відбуваються збори, порядок денний яких включає визначення зі старостою та обрання нової «десятки» парафії храму св.. Георгія, звіт про використання коштів, в т.ч. і відпущених на велику люстру, повернення зниклого інструменту тощо. Серед іншого, пропонувалося обговорити призначення до парафії окремого настоятеля, ну, і, наскільки можна зрозуміти з об’яви, яку напередодні розповсюджували селом, мав вирішуватися перехід парафії під крило Київського патріархату.
Годі казати, яким подразником служить останнє для «офіційної» православної єпархії, підвідомчої УПЦ МП. Не виключено, саме питання «розколу» дало привід священнику та скарбнику ігнорувати збори, підкріпивши тим самим найгірші підозри прибічників відстороненого старости.
Тож тональність заходу від початку була гострою й безкомпромісною. Прозвучали, зокрема, звинувачення священника у формальному виконанні своїх обов’язків («Пасхальна служба за півгодини – то не служба» , «Відправи робить абияк, відчувається, що йому не потрібна паства, головне – гроші»), а також неуцтві, пияцтві й потаканні крадіям. Бурхливо коментувалася сам факт відсторонення старости. Один з присутніх, наприклад, з цього приводу зазначив:
- Навіть за часів царя і панів церковний староста був господарем у парафії, а священник запрошувався. А тут, вибачте на слові, якийсь … вигнав незрозуміло за що майстровиту, чесну людину, котру на селі всі дуже поважають, і ми, до речі, обирали ось тут, усім селом. Що це воно таке, взагалі?
Взагалі вважають, що Володимира Івановича прибрали, оскільки він заважав «правильному» розподілу великих (згадувалися тисячні суми, в т.ч. й іноземній валюті) пожертв земляків – заробітчан на відбудову храму. Прозвучало й таке цікаве зауваження:
- Знаємо, хто руйнував церкву <за радянських часів; йде конкретний перелік прізвищ, який не наводимо з етичних міркувань – авт. > І подивіться - їхні нащадки нині начебто хочуть збудувати храм, а самі – крадуть. З такими храм не збудуємо!
Воно дає усвідомлення суті того, що відбувається зараз не лише в окремо взятому Дунайці, чи деінде, а, взагалі, на пострадянському просторі; витоків наших суспільних вад, започаткованих за часів громадянської війни, розкуркулення, Голодомору, й «боротьби з релігійними забобонами». Воно все, як свідчить приклад Дунайця, аж ніяк не відійшли у минуле, а лише прикрилося шатами показної релігійності. Отой самий «шлях до храму», мабуть, лише починається.
Відставлений староста мислить його у запрошенні до приходу церкви св. Георгія на постійну службу представника Київського Патріархату. До такого вибору спонукає, як неодноразово визнавалося на зборах, та обставина, що після відомих подій 2014 – 15 рр. громада вірян, по суті, розділилася навпіл: одні за Московський патріархат, інші – Київський. У зв’язку з цим висловлювалася впевненість, що у Дунайці можна безболісно розподілити храми між представниками різних конфесій - дякуючи Богові, їх тут аж два.
Окремо підкреслювалося: всі звинувачення треба підкріплювати, а конфесійні суперечки – вирішувати, виключно у законному руслі.
Вл. інф.
P.S.
Отче наш чесний Андрій Аструзький.
Гаразд що ти вже у нас побував, та негаразд, що своєю пустою мовою, хоч пан, і батьком нашим дідичем зовешся, попа нам з села та ще й сумирного відігнав. Нам би й не треба кращого, ми б і з цим роги покотили, та вибач і прости будь ласка нас, грішних, що тебе взагалі хоч отецький син Хведор Фененко, з батька таки козак наш Каменський посоромотив, кулаком буцімто на жарт по грудях оперіщив. Та правда таки казав вун, що ти того може й не згадаєш, та тоді й обидва з глузду було поссувалися, і Семен різник має … на тебе взагалі, й казав щоб усі миром супліку ( скаргу – ред .) списавши на тебе б, в город їхали жалуватися, що тепер церков наша стоїть, та попа не має…, а то всі твої приятелі так нам роблять, що вже доброго чоловіка й не затягнеш до села, лише то прийдеться й Бога забути. А коли не привернеш знову до нас отця Прокопія, то й сам на Веригіні не удержишся, а коли не так, то й малими й великими потягнемо тебе до старших голів у Глухові, де козам роги правлять, і там тобі заспіваємо єрмос, й дошукаємося права. А коли по нашому буде, то знову тебе на перепуття до Хвененка на нову сивушку просимо. Отця Василя на живий буг таки не хочемо, бо на хліб наш не взирає, та всіх нас не поважає.
Твоїй отецькій милості отче чесний всього добра зичимо.
Атаман Каменський і війт з мирянами.
З Каменя на завтрашній день Спаса, в середу місяця августа сьомого.
На звороті: «Чесному нашому отцю Андрію Аструзькому, священнику верижинському в Глухові сеє письмечко пересилаємо і кланяємось.»
( Документ дещо адаптовано до вимог сучасних українських лексики та правопису )
Відеорепортаж підготував Олександр Федорченко