Літературна вітальня № 3
На моє глибоке переконання, для кожної людини ці слова є особливими: теплими, дорогими, що навіюють спогади про дитинство, про рідну домівку; що дають силу й наснагу…
Мар’ян є екстравертом: дуже активним, комунікабельним та творчим студентом. Він цікавиться вивченням іноземних мов, зокрема англійської, німецької, чеської та російської. Є членом студентського самоврядування, старостою групи. Його хобі – подорожі Україною та світом. Юнак активно цікавиться долею України, пише патріотичні вірші, небайдужий до історії нашої держави.
Оскільки за знаком гороскопу він – Овен, то звик мати власну думку, відстоювати її в разі необхідності, досягати поставлених цілей, допомагати іншим, бути людиною слова. Також Мар’ян дуже любить дітей, толерантний, оптимістичний, пунктуальний, вихований, патріотично свідомий громадянин України. Його творче і життєве кредо: "Активність – запорука Вашого успіху".
Світлана Цінько, керівник студентської літературної спілки «Слово» Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка
Я люблю свою рідную мову!
Як неньку її я люблю.
Сяє зорею вона кольорово,
У серці своїм я її бережу.
Бережу, бо вона найдорожча,
Її слово – це наш оберіг.
Одна-єдина і така хороша,
Друзі, прошу, і ви її теж бережіть!
***
Моя квітуча, рідна мово!
Ти ясне сонечко моє.
Тебе я полюбив ще з колискових,
Я дуже радий, що ти в мене є.
У День Св. Валентина
Моя хороша, зі святом,
З Днем Валентина Тебе!
Нехай Тобі весняним ароматом
Кохання в душу зазирне!
Я хочу побажать Тобі здоров’я,
Благополуччя у сім’ї, добра.
Сподіваюся, для Тебе дорогий я,
Бо Ти для мене дуже дорога.
Твій поцілунок я у серці бережу,
З ним прокидаюсь і лягаю спати.
Кохана, я Тобою дуже дорожу,
Для мене щастя твою руку потримати.
Різдво
Різдво нам стукає в віконце,
Колядка будить нас від сну.
Ісусик – наше ясне сонце –
Прийшов на землю цю святу.
Прийшов, щоб нас урятувати,
Нам дати шанс на праведне життя.
Усім добро і щастя дарувати,
Ласкаве, милеє і Божеє Дитя.
Тож нині славу розсилаймо
В небесну синь Ісусику малому.
Достатку й миру в Господа благаймо
Для українського кожнісінького дому.
Тому ми радо свято це приймаймо
В свої серця і душі нині.
Урочисто "Бог предвічний" заспіваймо
І до землі вклонімося Святій Дитині.
Моїй матусі
«Мамо, матусенько, ненько!», –
Так щодня Вас я зову.
«Будьте здорові, моя дорогенька!», –
Бажаю, бо дуже Вас я люблю.
Ви для мене, наче Ангел –
Бо ж охороняєте від усіх бід.
Тому я прославляю свою маму,
Живіть, моя хороша, до ста літ!
Цвітіть, як квітка навесні,
Радійте, наче пташка в небі.
Знайте, Ви – дуже дорогі мені,
Бо допомагаєте в кожній потребі.
Я обіцяю, що Вас не зганьблю,
Не примушу за мене червоніти.
Бо так безмежно Вас я люблю,
Дозволю лише за мене радіти.
Я вдячний Богові за те,
Що маю маму я свою.
Вона ж, як сонце золоте,
Яким я дуже дорожу.
Україно, не сумуй!
Україно, дорогенька, не сумуй!
Не журися, що москаль Тебе руйнує!
Бо таким вже злим є той буржуй,
Що навіть «душечку» свою він не цінує.
Яка душа? Одне каміння там лежить,
Про людяність не може йти і мови.
Для нього головне – завоювати світ.
Тож зараз на шляху Ти в нього знову.
Постійно заважала ворогам
Твоя краса нерукотворна.
Тому бояться ж «біси» іздаля,
Коли встаєш Ти із колін прекрасна, нова.
А ти борись, твори, цвіти,
На зло всім ворогам будь кращою!
Твоя міцна опора в цьому – ми,
І перемога буде нашою.
Ти, чуєш, дорогенька, кажу Тобі –
Все буде добре, я це знаю.
Лише ще трохи потерпи
І заживемо разом, як у Раю.
Не буде більше горя в нас, ні сліз,
Своє очікуване щастя сама куй!
І знову зацвіте на сході верболіз,
Україно, дорогенька, не сумуй!
Присвячується Герою Михайлові Іваничку
Несподівано війна прийшла.
Прийшла і не шкодує, зла, й нікого.
Й Тебе в Карпатському знайшла,
Людське життя для неї – це нічого.
Рік тому вже забрала 100 життів,
Взяла їх смерть і не моргнула й оком.
Для неї байдуже: дорослі це, чи діти –
Господарює, безсердечна, рік за роком.
Ось і прийшла відповідальна в житті мить,
Коли пішов Ти захищати Батьківщину.
До дій військових Ти тоді вже звик,
Сказав: «Стоятиму за правду до загину!».
І знов почався бій, як повсякчас,
Поганого ніщо не віщувало.
Та раптом гримнув «Град» якраз,
І стало зрозуміло: 20 – це так мало!
У 20 років Ти – ще геть юнак,
Юнак, в якого все попереду чекало.
Почав лиш відчувати життя смак,
Але у лютому в цей рік Тебе не стало.
Як жаль, що не одружився Ти,
Як жаль, що не почув благословення мами.
І як же ж жаль, що мусимо іти
Тепер до Тебе ми на цвинтар зі сльозами.
Ти захищав нас всіх: односельчан,
Батьків, братів, сестер та Україну.
Як шкода, що від незліченних ран
Тебе ми втратили на тих руїнах.
Та віримо, що ворог злий відійде,
Що рідна Ненька вільна стане знов.
Що до українців очікуваний мир прийде,
Тобі, Герою, дякуємо словами усіх мов.
У серцях людей Ти будеш вічно,
Хай пам’ять у душі лиш зберігають.
Ти – наш Герой, і так буде постійно,
Бо вічна істина: «Герої не вмирають!».
Все найдорожче
Мої брати – найкращі,
Сестри – найгарніші.
Наші тато й мама –
В світі найдобріші!
Село наше – Карпатське –
Для нас є найріднішим.
А річечка Гнилянка –
Від всіх річок миліша!
Ліс – густий, дрімучий,
Гори й полонини
Сняться неминуче
Кожному з родини.
Весною яблуня в саду,
Покрита білим цвітом,
Мене зове, і я лечу, щоб встигнути
Той цвіт теплом зігріти.
Мені на зустріч вийде
Ненечка-голубка
З моїм любим татком
Разом попід руку.
Вслід вибіжать малята
Дружно в один ряд.
Хлопчики й дівчата,
Їх бачити я рад.
Ввечері збереться
Наша вся сім’я.
Вдома лад ведеться,
Бо чути сміх здаля.