Триста десять років Батуринської трагедії

Це сталося 2 листопада 1708 року, внаслідок зради українського полковника НОСА, котрий виказав ворогам таємний хід до обложеної фортеці. Петровська солдатня зайшла ним до міста, і вирізала його оборонців, вкупі з усіма мешканцями - від немовлят до поважних старців. Декого повісили на шибеницях, встановлених на плоти, і пустили по Сейму та Десні. Жертвами різанини стали, за різними оцінками, від 11 до 15 тисяч людей. За великим рахунком, трагедія в Батурині стала наслідком відсутності консолідації та соціального роздраю в Україні, котрі народ взявся рішуче долати за Хмельницького, але так на це й не спромігся. Згубну роль зіграли тут і типові ілюзії, у полоні яких перебували тодішні українські правлячі кола: щодо власного дипломатичного хисту (зрозуміліше, вміння «порішати питання»), який начебто дозволяє домовитися з Москвою про якісь вигоди за її рахунок; гіпертрофоване уявлення щодо етнічної та культурної спорідненості з північними сусідами, а також можливості вибудовувати власну державність в межах російського імперського утворення (тоді ще не оголошеного де-юре, але фактично існуючого), чи грати в ньому якусь особливу політичну роль. Воно вам нічого не нагадує?

 

Гетьман Мазепа, як відомо, всіляко підтримував реформаторські перетворення молодого Петра, сприяв ствердженню його влади. Показово, що дехто з московських урядовців тоді трактував гетьманську Україну як двері до Європи… Після Батурина це твердження якось забулося. Натомість з`явилося інше – про «вікно у Європу». З огляду на це та погром Батурина можна вважати, що тодішня російська влада зважила за краще пробиратися на Захід через вікно, заваливши дверний отвір. Що ж, як зазначив один відомий класик, Росію годі збагнути розумом. Взагалі, цього, мабуть і робити не варто – достатньо усвідомити, що наші, дійсно, схожі країни розвиваються у трохи іншій парадигмі. Приклад Батурина – яскраве тому підтвердження.