«Мене щось пожирає з середини, і я більше не можу терпіти біль»

Як останню надію на те, що ситуація зрушить з мертвої крапки, Дмитренко використала звернення до кореспондента. Автор цього матеріалу поспілкувалася з Тетяною та дізналася подробиці її невеселої історії. «Все почалося у 2009 році, коли мені в Сумському обласному онкологічному диспансері видалили базаліому шкіри носа та новоутворення молочної залози, - розповідає співрозмовниця. – Після операції мій стан різко погіршився, я звернулася до лікаря – онколога, та він сказав, що це нормальне явище і невдовзі мені стане легше. Але не стало, а, навпаки, почали вилазити різні болячки: імунна система пригнічувалася, боліла гортань, голова, з'явився носоглотковий гній. В Сумах обстежили та запідозрили рак легенів, туберкулому, метастази. Та в Київському інституті раку це не підтвердили, бо було недостатньо матеріалу для постановки діагнозу. Об'їздивши 3 інститути столиці, виявили рак щитовидної залози.

 

Зробили операцію по видаленню щитовидки, але раку так і не знайшли. В пошуках правди вимушена була звернутися до закордонних спеціалістів, лікарі з Германії запідозрили «Червону волжанку» та порекомендували дообстежитись з даного приводу за місцем проживання, в рідній країні. Та українські спеціалісти діагноз своїх германських колег не підтвердили. Потім були обстеження в Ізраїлі, їхні лікарі пропонували мені допомогти, але в мене на це немає коштів. На даний момент я не знаю, що зі мною таке, і що мене знищує. Хоча маю на руках безліч документів, що підтверджують наявність запалювальних вогнищ по всьому тілу та організму – від маківки до п’ят. Що є причиною моїх страждань – не може виявити ні один лікар.

 

Я вся згораю, а мені ніхто не може допомогти. Замість професійного лікування в мене видалили всі зуби та мости, шукаючи болячку не там де треба. Тричі пробивали грудну клітину, чистили легені, підозрювали розпад кісток, Вегенеру тощо. В мене двічі віднімалися ноги, я не ходила. Але так ніхто діагнозу і не встановив. Всі лікарі від мене відмахуються, навіть переводили із палати в палату, щоб не було свідків моїх страждань. Надія з'явилася, коли мені пообіцяли допомогти французькі спеціалісти. Щоб змусити лікарів країни відповідально до мене поставитись, зверталась до Верховної ради до депутатів, до поліції та прокуратури. Але все марно.

 

Тому днями я повторила спробу звернути на себе увагу та знову розіслала скарги по різним інстанціям, включаючи найвищі органи України. Вимога в мене така: нехай лікарі мене обстежують та визначаться з діагнозом. Якщо онкологія підтвердиться, хай дадуть дозвіл на отримання знеболювальних засобів. Якщо не підтвердиться – то я повинна знати, від чого страждаю. Я знаю, що серйозно хвора та все одно скоро помру. Тому вимагаю лише одного: дайте мені дожити свого віку без болю. Зараз чекаю на відповідь. В разі негативного розв'язання проблеми я готова піти з життя, здійснивши самогубство». Керівництво Глухівської ЦРЛ давати будь – які коментарі стосовно даної пацієнтки відмовилось.