Свято Сіверщини на глухівській землі
Минулої п’ятниці , шостого вересня, Глухів вдруге поспіль прийняв другий фестиваль етнокультури та народних промислів «Сівер – етно – фест 2019».
На десяту у садово – парковій зоні навколо головного корпусу Національного заповідника «Глухів» зібралися сотні глухівчан та гостей, безпосередніх учасників фестивалю: ремісників, майстрів, аматорів сцени. Під склепінням старих садових та декоративних дерев розмістилися навіси та рундуки з різноманітною продукцією, сценічний майданчик. Для глядачів перед ним порозкладали невеликі тюки соломи та начесаного льону; було й декілька старовинних селянських «диванів» з пофарбованої деревини. На рундуках - все що душі завгодно: від іграшок і сувенірів до хмільної медовухи, виготовленої за старовинними рецептами. Про це, однак, піде трохи далі.
- Проводячи перший, минулорічний, фестиваль, ми дуже побоювалися, щоб він не став отим самим гливким млинцем. Сьогодні вже розпочинаємо другий. Сподіваюсь, відвідавши його, проведете час з задоволенням, вам буде, дійсно, весело й цікаво, отримаєте безліч позитивних емоцій, і повезете їх по всім куточкам Сіверщини, й далі. Особисто мені дуже приємно, наприклад, коли порівнюю деякі минулорічні показники з нинішніми: тоді на «Сівер – фест» завітало п`ять чи шість колективів, нині – більше двадцяти.
Ми вдячні всім, хто підтримав ідею етно-фесту: і майстрам, і заповідникам, які вперше прислали сюди своїх представників, і, сподіваюсь, надалі співробітничатимуть у шляхетній справі відродження та розвитку народних традицій Сіверського краю.
Заспів святу, в усіх розуміннях, робили фольклорні колективи. Почесне право виступити першим надали «Вербиченькі» з Чернєвого. Його керівник –
- Ми співаємо не всі разом, але з 1985 року. Були різні люди: одні йшли, інші приходили їм на заміну. Зараз знову прийняли до себе молодих співаків – словом, життя продовжується. І ми рухаємося, продовжуючи себе, з піснею по життю.
Чернівський хоровий колектив виконав на біс безсмертний хіт – таку собі візитівку вітчизняного фольклорного співу «Яром, яром долиною…»
Далі поспілкувалися з деякими майстровитими учасниками. Найколоритнішим з них, як на автора, був Сергій РУБАНИК з Макового, котрий привіз на фестиваль свої меди. Ось що він розповів про себе:
- Виводжу пасіку під Землянку. В нашому роду від віку всі були або пасічниками, або коновалами, по іншій лінії родоводу – мали свій ліс. Я ось теж: лікар за дипломом, але без бджіл, коней, лісу не уявляю свого життя. Завершую вже двадцять другий пасічний сезон, восьмий рік відроджую культуру споживання медових напоїв. Зараз у мене в асортименті п`ять їх різновидів. Виготовляю виключно з натуральних компонентів: окрім меду – наші фрукти, натуральні соки, поліські трави; міцність – 13 – 15 градусів, спиртова основа добута винятково шляхом натурального бродіння, на диких расах дріжджів, тобто виводиться спочатку культура, а потім – то вже є таїнство, працювати з живим … Загалом переконався, особливо після того як взяв участь у міжнародному конкурсі медоварів, де вдостоївся срібла, що ставленими медами займається дуже небагато людей – практично одиниці…
Зараз зосереджений на відстоюванні цілості природи нашого краю. На жаль, останнім часом йде масований наступ агроінвесторів на ліси, що з`явилися на закинутих років двадцять тому ланів. Там природа сама себе відновила, насадження з зімкнутими кронами, а тут приїхали дядьки, викорчували все, розорали грунт, і насадили кукурудзи, а наступного року соняшник, а потім знову кукурудзу … Декілька років – і знесилена земля знову піде під бур’ян. Ніхто не дотримується жодних сівозмін, те й закону немає жодного про ті сівозміни – скільки шукав, так ніде й не знайшов.
Тут від когось, з-за моєї спиною, почулося заперечення: «Чому ж немає, є такий закон!». Повернувся – побачив відомого сільгоспкерівника Надію ВАЙЛО. Вона не стала полемізувати з маститим бджолярем, попрохала його розповісти про свої вироби, і, врешті-решт, придбала в нього пляшечку меду за 180 гривень.
Всі, звісно, чекали на вихід відомого українського виконавця автентичного співу Тараса КОМПАНІЧЕНКА. Він з`явився близько чотирнадцятої, й у невимушеній манері розповів про свою творчість, український народний спів, який, всупереч усталеній думці про домінуючу роль колективного натхнення мас у творенні вражаючого уяву – близько мільйона як це зараз модно казати, синглів - більш ніж у будь-якого іншого народу - включає й помітний авторський компонент. Серед сузір’я творців речей, що за своїм рівнем не поступаються, скажімо, сонетам Шекспіра – імена таких наших світочів як Іван Вишенський, Григорій Сковорода, Михайло Петренко, Леонід Глібов, і, звичайно ж – Кобзар, Тарас Григорович Шевченко. Після цієї невимушеної імпровізованої лекції він почав співати, акомпануючи на класичній бандурі (потім брав і т. зв. старосвітську). Прозвучало в його виконанні і знаменита De libertate (Про свободу) на слова Григорія Сковороди, де, між іншим, були й такі рядки:
Свобода, як відомо, починається з усвідомлення того, хто ми є, звідкіля прийшли, і куди йдемо, себто свого родового коріння. Цій же меті послуговує й глухівський Сівер – етно – фест. Тож пісня пожвавила відчуття гармонії, навіяне тим, що було явлене на цьому фестивалі.
Андрій КОВАЛЕНКО
Фото Романа Матющенка