Селекція – виробництво: знайти оптимальний варіант

Коноплярство та льонарство в Україні наразі переживають своєрідний ренесанс, і на чолі цього процесу стоїть глухівська Дослідна станція луб’яних культур. Журналістам удалося поспілкуватися з її директором Ігорем Маринченком.

Розкажіть детальніше про свою установу.
І. М.: Її створено 1931 року як Інститут конопель. Основні напрями нашої діяльності — селекція й насінництво конопель і льону-довгунця, а також – первинна переробка цих культур (механізація збирання та обробки). Нині на площі розміром 1 тис. га займаємося вирощуванням як профільних культур – льону й конопель, так, практично й усіх зернових і зернобобових – для сівозмін. Утім, у рамках стаціонарного досліду, котрий розпочато ще 1931 року, маємо ділянку, де сіємо лише коноплі. Це, дійсно, унікальний експеримент, гідний занесення до Книги рекордів Гіннеса.

Чи погіршилась урожайність на цьому полі?
І. М.: Ні, вона залишається стабільною за рахунок раціонального внесення органіки та міндобрив. Дані аналізів свідчать: уміст гумусу не зменшується навіть там, де не використовуємо органіку. Тобто, рослинні рештки, що залишаються, забезпечують шар перегною на тому рівні, що й у 30-х роках.
- Вашим пріоритетом є виведення нових сортів чи забезпечення партнерів насіннєвим матеріалом ?
І. М.: Основне завдання – селекція та отримання нових сортів, а також – первинне насінництво. Ще чотири роки тому обсяг посівних площ конопель в Україні впав до критичної межі – якихось 400 га. Потім цей показник почав зростати. Зараз, через підвищення попиту, нам уже навіть не вистачає землі, щоб забезпечити насінням усіх бажаючих. Тому укладаємо ліцензійні угоди, надаємо право на розмноження наших сортів підприємцям та фермерським господарствам.

Поки тільки ваш інститут має право постачати насіння? Більше ніхто цим не займається?
І. М.: Так, до 2014 року в реєстр виробників насіння конопель була внесена тільки наша установа. У 2015 р. там з’явилися ще дві компанії. Утім, селекцією займаємося лише ми. Навіть на теренах Радянського Союзу були єдиними, хто виводив нові сорти цієї рослини. З льоном, наприклад, працювали ще в Білорусії, Росії, а з коноплями — лише в нас.

Чи маєте можливість переробляти продукцію на власних потужностях?
І. М.: Маємо лінію з отримання короткого волокна. Вона експериментальна, розроблена нашими науковцями — єдина у світі. Вважаю, що зростання популярності коноплярства невдовзі зацікавить і машинобудівні заводи.
На чому ще заробляє станція, окрім продажу продуктів коноплярства? І як фінансується державою?
І. М.: Фінансування зменшене до символічних розмірів. Основні надходження — від власної діяльності. Крім конопель займаємося льоном-довгунцем (сорти нашої селекції), також реалізовуємо насіннєвий матеріал інших культур за ліцензійними угодами.
Чи збереглася у вашій установі аспірантура?
І. М.: Зараз аспірантура не працює, хоча в Міністерстві освіти й науки зареєстрована як діюча. Офіційно не можемо надавати такий освітньо-кваліфікаційний рівень.

Взагалі, в НААН залишилося 360 тис. га землі. Чи варто, на вашу думку, використовувати такий величезний масив для науки, чи, може, його доцільніше віддати фермерам, аби ті виробляли якусь продукцію? Чи, навпаки, потрібно більше землі для дослідів?
І. М.: Україна — аграрна держава, а тому без сільськогосподарської науки не може існувати. Ми повинні працювати насамперед на основі розробок власних науковців.Своє — цінніше, бо тут вирощене, тут винайдене, дає, зрештою, робочі місця. Звичайно, іноземний досвід варто використовувати, але треба намагатися виконувати свою роботу краще за всіх! У нас, наприклад, тисяча гектарів, але займатися навіть двома сортами — велика проблема, бо нам потрібна просторова ізоляція: як для різних сортів, так і для репродукції. Стосовно ж того, що в академії багато землі… Може й багато, але, вважаю, що дослідні господарства повинні займатися розмноженням рослин, і це має повністю забезпечуватися академією. Скорочення фінансування не є провиною НААН – така ситуація склалася в Україні. Якщо в нас не залишиться аграрної науки, то це стане непоправною втратою. В Грузії, наприклад, її вже немає. Зараз для вирощування винограду вони запрошують іноземних фахівців, тому що в країні, яка виробляє чудові вина, коньяк, своїх спеціалістів не залишилося. Нам таке потрібно?

А скільки коштує ваш насіннєвий матеріал?
І. М.: Цього року коноплі (перша репродукція) – на рівні 50 тис. грн. за тону, льон (еліта) – 25 тис. Узагалі, через коливання вартості засобів захисту, добрив, паливо-мастильних матеріалів собівартість збільшується. І ціну на наступний рік зараз важко спрогнозувати. Зрозуміло, що вона зросте, але наскільки – 20%, 30% — залежить від наших витрат.

За інформацією Kurkul.com