І мертвим і живим

Літо 2014-го. Після вторгнення російської регулярної армії на територію України ситуація була критична. 79-та окрема Миколаївська десантно-штурмова бригада надзусиллями, під постійним обстрілом російських військ, тримає кордон до 5-го серпня. 6-го серпня наші військові вириваються з неминучого оточення та направляються до Миколаєва для відновлення та відпочинку, але за два тижні військових направляють в зону бойових дій. 23-го серпня президентський полк передає 30 БТР нашім військовим замість зруйнованої, в ніч на 25-е після загрузки, техніку відправляють потягом. 29-го серпня 79-та бригада починає військові рейди по тилах супротивника, до них приєднується 95-а окрема десантно-штурмова та танкісти 17-і Криворізької бригади. Наші військові нищать комунікації та стримують рух супротивника в напрямку Одеси та Маріуполя. В цей час столиця України майже без захисту, майже без військової техніки, для створити ілюзії захисту біля столиці по колу ганяють десяток БТР. В цей час учбові танки 169-го центру Десна тягають на платформах по колу з тією ж метою – обдурити ворога. Ми, глухівчани бачили стан готовності до війни, бачили вщент зруйновну військову частину, а ще чули про наказ губернатора Курської області прибрати врожай на два тижні раніше.

 

Саме в цей час наші десантники вгризлися в залізо та бетон Луганського аеропорту та зупинили просування ворога по своїй лінії. Країна зависла над прірвою Дебальцеве та Кіборги Донецького були попереду… Наших військових не було на жодній стратегічній трасі й боронити столицю Україну можна було лишень підривом мостів через Дніпро. Пишу це для чіткого, холодного розуміння ситуації в якій ми були в останніх числах серпня 2014-го року, для тих хто вважає, що ми напали перші, ми почали цю війну, ми провокували.... Жоден український снаряд не впав на російську землю, жоден сантиметр російської території не став нашим. Те що зробили російські військові з нашими хлопцями в Іловайську неминуче очікувало всіх нас. Так, можна було зберегти життя привітавши загарбників квітами та хлібом з сіллю, або зрадивши присязі, та не думаю що надовго. Герої Іловайська обрали смерть заради всіх нас, кровавим клином назавжди увійшли в пантеон Героїв України.

29-го серпня п’ятий рік поспіль в Глухові відбулася акція «Коридор Світла». Я планувала зовсім інший захід, але в умовах складної, передвиборчої та епідеміологічної ситуації скасувала прем’єру гарного фільму та концерт.. Ми зібралися маленьким колом зі священством. Зі Словом Добра, Миру та Любові до присутніх звернувся пастор церкви ХВЄ «Відродження» Микола Могилевський, Літію по загиблим відслужив благочинний Глухівського району Назарій Ковальов, від волонтерів звернулася до присутніх Ірина Борисівна Гайдук. Ветерани АТО зауважили, що це день пам’яті по побратимах та зі скорботою згадали загиблих. Від себе скажу, доки буду дихати 29-го вересня буду поминати наших воїнів, телефонувати ріднім загиблих та запалювати «Коридор Світла», бо це необхідно і мертвим і живим.