Новость из категории: Статті

Анастасія ПЕРЕЛОМОВА: просто фахівець

У Глухові останнім часом можна почути, що з втратою містом статусу районного центру воно, мовляв, швидко перетвориться на село: не буде у нас високих владних установ – пиши пропало, нікому ми не потрібні.

Наскільки реальні такі побоювання – мабуть, залежатиме від перебігу децентралізації, суть якої, нагадаємо, полягає в тому, щоб громади, місцева влада, отримали нарешті змогу самим впливати на якість шкільної освіти, медобслуговування, комунальних послуг, доріг, і т. ін.

Тема нашої оповідки, хоч і не стосується безпосередньо ні децентралізації, ні «статусності» Глухова, тим не менш, дає матеріал для роздумів в цьому напрямку.

 

Отже, знайомтесь: Анастасія ПЕРЕЛОМОВА – лор-лікар поліклінічного відділення глухівської міської лікарні. На своїй посаді працює два роки. Їм передували, тут-таки, у Глухові, ще два – інтернатури. До нашого міста, разом з чоловіком, реаніматологом-анестезіологом за фахом, потрапила після навчання у Харківському національному медичному університеті:

  • Дізналися що у Глухові потрібні відповідні фахівці, приїхали на розвідку. Місто сподобалося – і людей тут понад тридцять тисяч, що обіцяє нормальний загал пацієнтів, і розташування, природа, культурні пам’ятки. До всього, тодішнє міське керівництво запевняло, що забезпечить житлом. Переїхали, стали до роботи, а щодо житла – суцільні питання. Два роки тому начебто виділили кошти, ми зібрали пакет необхідних документів, тодішній міський очільник Олена ДЕМІШЕВА пообіцяла, що все буде нормально, аж тут – політичний конфлікт у міській раді, і « …немає можливості». Потім – нові обіцянки. Змінилася влада – розуміючи, що ненадовго, не зверталися. Нещодавно побували на прийомі вже у Надії Олексіївни ВАЙЛО. Вона зауважила що вперше чує про нашу проблему, і запевнила: намагатиметься вирішити нашу проблему до кінця року.

Почекаємо. Якщо і цього разу не буде результату – поїдемо туди, де є можливість отримати власний дах над головою. Розуміємо, звичайно: зараз не радянські часи, коли медпрацівникам роздавали квартири; ніхто, як то кажуть, нічого нікому не винен, але – нам обіцяли. Звичайно жалкуватимемо: і місто непогане, і колективи у лікарні, поліклініці, відділенні чудові, і за чотири роки прикипіли, що називається, до місця душею, але …

Знай, що буде таке з помешканням, напевне знайшли б роботу в іншому місті. Фахові лори й анестезіологи зараз потрібні будь-де, в тому числі й за кордоном. Я, до речі, володію на розмовному рівні італійською, а нещодавно з чоловіком вирішили ґрунтовно опанувати англійську.

Нині їх сім’я мешкає у найманій квартирі. Оскільки Переломови зарекомендували себе добрими лікарями, до них постійно телефонують з різними перспективними пропозиціями. Лише минулого тижня лунали дзвінки з Новгород – Сіверського, Коропа, Середино-Буди. Житло у цих – не рівня Глухову! – маленьких і зовсім «нестатусних» містечках не просто обіцяють – гарантують.

Що маю справу з людиною виключно фаховою, зрозумів доволі швидко – коли почув про її двісті балів за програмою «Безперервний професійний розвиток», при необхідних п’ятдесяти, плани опанувати курс дитячої отоларингології (фахівці цього профілю, як відомо, у донедавна «статусному» Глухові просто відсутні). І від жодного зі знайомих лікарів не довелося почути стільки про свою роботу: впровадження нових методів лікування і слідування канонам доказової медицини, запровадження одноразового інструментарію, і багато-багато інших речей. На переказ всього читачеві елементарно бракне газетних шпальт, а тому звертаю його увагу на одну промовисту деталь: «пані доктор» дуже багато з обладнання для свого кабінету придбала за власний рахунок: освітлювач ціною шість тисяч гривень, отоскоп за дві сімсот, набір голок Куликовського (вартість кожної – п’ятдесят гривень) тощо. Свої кревні викладали і за інше кабінетне начиння: письмовий стіл, шафу для одягу, віконні жалюзі:

  • Це ж для роботи, і треба розуміти, що за нинішнього фінансового забезпечення медикам інколи варто розраховувати виключно на власні можливості. Ну, і, зізнаюсь: як будь-яка жінка, маю пристрасть до розтринькування грошей. Це як купити гарну сукню або каблучку з коштовним камінцем, тільки для роботи … Деякі жартують, що порядний чоловік таку може і з хати вигнати. Але мій не вижене – розуміє все, тим більше що сам лікар, і, взагалі, дуже добра і чуйна людина.

Впевнені, Анастасія Михайлівна буде й далі купувати різні інструменти, обладнання, щось з устаткування для кабінету. Але її скромні фінансові можливості не дозволять їй оновити, скажімо, весь інструментарій, якому вже понад двадцять років, і він не те що відпрацював своє – на деякі речі: носові дзеркала, воронки вже просто страшно дивитись. І звичайно, доктору Переломовій явно не по кишені придбати аудіометр ціною за вісімдесят тисяч гривень. А без нього зараз не те що вести якісь розмови про високий статус медустанови - просто годі обійтися, особливо в роботі з військовими. У лікарнях Шостки, Конотопа, Кролевцю аудіометри є, а у донедавна «статусного» Глухова – зась. Анастасія Переломова, до речі, не вбачає в тому вини керівництва лікарні:

  •  У лікарні стільки треба всього зробити! Взяти те ж лор-відділення, де елементарно протікає дах, або приймальне відділення з його ремонтом. Тільки-но випадає можливість, керівники допомагають з ремонтом головного кабінету, операційного приміщення. Свого часу відправляли мене й до Шостки, набиратися досвіду у Володимира Ілліча БОНДАРЯ.

Вважаю, наша отоларингологія має непогані перспективи. Сюди їдуть пацієнти з Кролевця, Середино-Буди, Путивля. Щоб посилити конкурентні переваги просто треба придбати дещо з обладнання – те що давно мають сусіди: окрім аудіометра, скажімо, тонзилор, ендоскопічну стійку, електрокаутер; оновити інструментарій.

Ну, ще раз згадаю про житло для медиків. Ось зараз завершують опановувати фах в нашій лікарні декілька молодих інтернів, дивляться, як ми микаємося по найманим квартирам, і що, гадаєте, коли їм хтось зі сторони запропонує місце з житлом, залишаться у Глухові? А тут наявний кадровий дефіцит: наприклад у поліклінічному відділенні, на населення, що мешкає у Глухові потрібно три лори, а я одна. Певна, вкладення у глухівську медицину швидко віддадуться, причому багаторазово.

Тож як житимемо далі, залежить, мабуть, не від статусності. Рівень життя громади визначатиметься (вже, власне визначається) не якимсь міфічним статусом, наявністю купи бюрократичних контор, славним історичним минулим і не менш славним, але так само ілюзорним туристичним майбутнім, а, насамперед, діловими спроможностями місцевої влади, її підрозділів, окремих підприємств, організацій, установ – всього того що називають активом, його вмінням тверезо оцінити ситуацію, бачити перспективу, і, звичайно, цінувати фахівців. Таких як Анастасія ПЕРЕЛОМОВА.

Записав Андрій КОВАЛЕНКО



Поделиться в соцсетях:

Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter

Похожие новости