У гармонії з навколишнім світом

Руслан БАГЛАЄВ - людина авторитетна у мисливському середовищі, попри те, що полює виключно на дрібну дичину.

Свої мисливські уподобання коментує наступним чином:
Чому не полюю на копитних? Та тому що це вимагає колективних зусиль, а я вважаю за краще спілкуватися з природою на самоті. Ну, і, таке полювання – чесніше: добути, скажімо зайця, вимагає від мисливця певних вмінь, знань, спостережливості. Це змагання на рівних – на відміну від загонного полювання, де звір практично приречений.
Постійно спостерігаю за природою, звички дрібних тварин, де й чим вони годуються, мешкають, виводять малечу. За сезон добуваю з десяток вухатих – при тому, що більшість мисливців має по одному-двох, максимум п’ять.

Такі скромні результати через те, що самих зайців в угіддях Глухівщини останніми роками суттєво поменшало - головним чином через широке застосування сучасної сільгоспхімії. Є поля, які вони взагалі обходять десятою дорогою. За словами Руслана, головний їхній ареал зосереджено нині на закинутих садах, дачах, молодих вирубках. Відчутної шкоди поголів’ю наносять також сучасні варвари – любителі нічних розстрілів зайців з легковиків.

Важке полювання має, проте і свої очевидні плюси, бо змушує більше рухатися, дивитися, пізнавати. І він, наприклад, знає місця, де гніздуються рідкісні тетеруки, журавлі, спостерігав за ще більш рідкісними рисями.

А ще:

Був свідком дуже цікавих «звіриних історій»: наприклад як заєць відбився від яструба - канюка, ставши на задні лапи. А випадкові «побачення» з вовками, які буквально приворожують своєю хижою грацією.

Про грацію тут не для красного слівця. Вона - невід’ємний елемент його головного життєвого покликання. Справа втому що Руслан – відомий таксидерміст, майстер по виготовленню звіриних та пташиних опудал. Їх рахунок йде на сотні, якщо не тисячі; найдрібніше –горобця, найбільше –кабана.

Відтворював він і зовнішність вовка, рисі, та, двічі, беркутів. Останні, найбільші пернаті хижаки України, є дуже рідкісними на всьому просторі свого гніздування. Другого, наприклад, з якого робив опудало, йому привезли після того коли той загинув потрапивши до капкану на лисицю.
Ремесло таксидерміста привабило Руслана, коли вчився на художника – оформлювача у глухівському СПТУ-31. Тоді на заняття з теорії зображувального мистецтва принесли опудало дикого селезня, і студентові стало цікаво, як таке можна зробити. Звідтоді самотужки взявся за спеціальну літературу, потім перейшов до практики. І хоча перші спроби, за зізнанням майстра, виявилися так собі, його вже було годі спинити. Зрештою кропітка щоденна праця принесла результат: роботи помітили, та оцінили.

Витвори Руслана Баглаєва зберігають динаміку руху, живу грацію дикої істоти. Таке під силу хіба таланту професійного художника чи апаратурі вмілого фотомайстра– анімаліста! Ось яструб-тетеревятник збиває в польоті розкішного вутака, а поряд збирається гілкою прудка білочка, долузастиг у стрибку русак, вбраний у світле зимове хутро. Дивним чином, але тут не виникає жодних сумних почуттів – як при ознайомленні зі, скажімо, фауністичними зібраннями в якомусь музеї.

Майстер з притаманною йому скромністю відносить це на рахунок сучасних матеріалів:
Так, з монтажною піною набагато менше мороки, ніж коли виготовляєш каркас з сіна чи лубу. Зі скульптурною глиною жодних проблем, не те що раніше. Ну, і, маю певні секрети ремесла...
Беремо на себе ризик розкрити один з них, а саме- тонке розуміння природи, її гармонії. Питання: чи це прийшло з освоєнням справи та виходами на полювання, чи – закладено на генному рівні? Майстер на цей предмет ось такої думки:
Мисливців у нашому роду не було. А потяг до природи, вважаю, заклав дідусь, який працював лісником. Він часто брав мене на об’їзд ділянок, і я ту природну красу буквально всмоктував своєю незайманою дитячою душею. Зараз ось син у мене підріс, так беру його з собою на полювання, ділюся з ним всім, що знаю про звіра, і не лише – намагаюся привити розуміння, чим живе оточуючий нас світ.Чи стане син класним мисливцем, залежить від нього. Мені важливіше, щоб він збагатився відчуттям краси оточуючого світу. Якщо це вдасться – вважатиму, життя прожив недаремно.

Записав Андрій КОВАЛЕНКО

Поділитися в соціальних мережах:

Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter

Новина з категорії: Статті

У гармонії з навколишнім світом

Схожі новини