День Глухова, День Знань, Відкриття пам’ятника Кобзарю: свято міста пустим не було (відео)

Багатьом нинішній День міста запам’ятається, як один з найяскравіших та найзмістовніших за всю історію відзначення свята.

Це, звичайно, пов’язано з відкриттям пам’ятника Кобзареві. Чи через очікування цього моменту, чи через щось інше, але всюди у центрі Глухова напередодні головних подій цього дня панувала якась особлива урочиста піднесеність. Рідні та знайомі підкреслено радо та гречно вітали один одного, продавці незчисленних тимчасових торговельних рундуків, які заполонили простір скверу Бортнянського – Березовського, поводилися аж занадто привітно, а дітвора на атракціонах була веселою, як ніколи.

За звичним сценарієм відбувся мітинг, на якому глухівчан привітав із святом їхній міський голова Мішель ТЕРЕЩЕНКО, зазначивши також, що:

- … плани нашого сусіда – Росії полягають у тому, щоб між Росією та Європою була буферна зона, зона без законів і без цивілізованої адекватної влади, зона корупції та контрабанди. Але ми, глухівчани, не хочемо жити в буферній зоні, ми хочемо перебудувати наше місто і знову стати яскравим і потужним маленьким європейським містечком, де є можливість спокійно будувати сімейне життя, де є перспективи для наших дітей, де є демократичні закони, а правоохоронні органи працюють для людей, а не проти них.
Дуже дивно, що цей шлях до блискучого майбутнього дуже складний, тому що деякі люди зацікавлені в тому, щоб зберегти стару дефективну систему. Вони хочуть багатшати завдяки корупції та контрабанді, і вони хочуть, щоб ви біднішали. У них є багато грошей, медіа-імперія, і вони цинічно використовують всі свої ресурси проти мене і проти вас.
Але навіть якщо буде важко, ми досягнемо успіху, ми разом побудуємо в Глухіві щасливе майбутнє для наших дітей.

З усього іншого, винесеного до багатотисячного загалу на площі Рудченка, запам’яталися слова одного з промовців – бійця батальйону «ОУН» Збройних Сил:

- Якщо вкладати належні кошти в такі міста, як Глухів, то, певен, не треба буде ні якоїсь надсучасної зброї, ні «Стіни», ні добробатів – самі мешканці зупинять будь-якого агресора.

Гадаю, ця фраза не лише про Глухів. Дійсно, народ зараз налаштований підтримувати не політичних базікал, а тих, хто робить щось реальне, зриме для них, їхнього села, міста, держави.

Після промов вшанували пам’ять загиблих за Україну - хвилиною мовчання та масовим, як завжди, покладанням квітів до підніжжя центрального меморіалу.

Потім люди почали збиратися на відкриття пам’ятника Кобзареві. За півгодини на майданчику, де розташована скульптурна композиція, було вже не проштовхнутися. Особливо тісно зробилося біля карети, яку задовго до всіх урочистостей окупувала глухівська дітлашня.

Як відомо, наш Тарас втіленій у бронзі не в образі всім відомого довговусого немічного дідуся, а молодим, повним сил і світлих сподівань - як нинішні українці, котрі, хоч і небезпроблемно, але входять у родину європейських народів. Глухівчани теж, як Кобзар на злеті свого життя, мріють, що зроблять свій край, дійсно, комфортним і привітним. Наскільки це вдасться, залежить головним чином від них. Може про це ніхто не говорив з високих трибун, але думка, як то кажуть, витала у повітрі.

Шевченківський пам’ятник (хай вже повторюся, але назвати цей не надто габаритний, тонкий і дуже людяний мистецький витвір монументом якось не повертається язик), зведений за рекордний – два тижні - термін зусиллями міської влади, дає тому яскравий приклад. Якщо б кожен загорівся ідеєю, і через рік після цього поставив … ну нехай не скульптуру – щось менше за розміром, але корисне і людям приємне - дивись, наш Глухів би став і для своїх мешканців комфортним, і для туристів привабливим.

 

А взагалі, головна заслуга в тому, що тепер маємо свого Кобзаря, депутата обласної ради Віктора ЛИСЕНКА. Ми висвітлювали його плідну роботу в декількох публікаціях. Саме він дав поштовх процесу, мобілізував кошти, виділені на виконання його депутатських повноважень, домовився за проект. Але виступаючи на відкритті, не надто багато говорив(можна сказати що не говори взагалі) про свою «керуючу та спрямовуючу» роль, а детально перелічував тих, хто був задіяний у добрій справі. Перелік виявився чималим – дехто навіть втомився слухати. Практично всі з відзначених Віктором Івановичем отримали подяку міського голови. Є, мабуть, сенс назвати їх поіменно:

Володимира БИКОВА - автора проекту скульптурної композиції, архітектор а, художник а; Ельданіза ГУРБАНОВА – скульптора, автора самого пам’ятника; Юрія ВОРОБЙОВА, який виготовив чудову карету; Олександра НЕГРІЯ (на чолі своєї будівельної команди в стислі терміни підготував майданчик для скульптурної групи); депутатів обласної ради Миколу ДЕРКАЧА, Семена САЛАТЕНКА, Петра НЕЧМОНЮ, Володимира ПОЦЕЛУЄВА; їх міських колег Анатолія КІЯШКА, Сергія БУЙКОВА, Віктора ЗАЇКУ; підприємця Едуарда ШТЕПУРУ; начальника міського управління ЖКГ Марію СЕГЕДУ, колектив ППК ГНПУ ім. Олександра Довженка.

Багато кому зі згаданих надали слово. Поза сумнівом, вдостоїлася б відзнаки та виступила і ще одна людина, яка, можна сказати, вклала душу у Кобзаря, причому не лише у його скульптурному втіленні. Маємо на увазі Любов КОЛЕСНИКОВУ – викладача університету, громадського активіста, члена робочої групи зі встановлення пам’ятника. Вона, на жаль, через підступну хворобу не дожила до цього світлого моменту. Світла їй пам’ять! Незайвим буде згадати і про пенсіонера, глухівчанина Сергія АМЕЛІНА, який, щоб здати «шевченківські» гроші, відпрацював декілька днів на «шабашці».

Зважив за честь виступити на цьому заході народний депутат Павло КИШКАР. У своїй промові він зазначив наступне:

- Певен, для кожного з присутніх це, дійсно, хвилюючий момент. Ми зараз отримали нагоду доторкнутися до генія. Це перший, але, вірю, не останній крок на шляху до відновлення історичної, економічної, державницької ролі Глухова, до моменту, коли кожен глухівчанин буде не лише пишатися своїм містом, але прагнути повернутися сюди, повноцінно жити, працювати.

Треба відзначити величезну роботу міського відділу культури, який , не побоїмося цього слова, відмобілізував мистецький актив для гідного проведення свята та надання йому потрібного національного колориту. Щодо особистостей, місцевий ревнитель традицій красного письменства Микола ГУРЕЦЬ присвятив Кобзареві й виголосив на почесному зібранні ось ці римовані рядки:

Буває мить, коли проходиш містом, – Збуваються пророцтва вікові: До нас Тарас приходить як Провісник, Тепер він поруч з нами, як живий! Сучасники! Нам кожен день, як битва За новий смисл, за цінності нові … Хай буде наша мова, як молитва, Щоб осягнуть духовні острови. І хай буран, хай лютий вітер свище, Чи дощ січе, чи йде колючий сніг … Не зупиняймось, підіймаймось вище – До перехрестя райдужних доріг. Не зупиняймось, прозираймо знову Біблійний світ і досвід світовий. Нам відкриває Кобзареве слово Нову сторінку нової глави.

А відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку у Глухові, мабуть, відкрило нову сторінку нової глави історії нашого прекрасного міста.

Андрій КОВАЛЕНКО