Легенди, байки, бувальщина нашого земляка Вадима Цога

У другій половині ХХ-го століття у Глухові мешкав талановитий знавець байок, прислів’їв, гумору і просто чудова людина Вадим Олексійович Цог. Його квартира у центрі міста за адресою була під №N, але на дверях красувався №77. Де б його не побачили, він завжди був у доброму гуморі, ходив з іменним підсумком у якому інколи була службова документація. У Вадима Олексійовича було дуже багато друзів, а товаришував він, мабуть, з усіма і веселі, гумористичні історії аж лилися при його появі. Працюючи директором молодіжно-спортивної організації «Колос», був частим гостем майже всіх комсомольських зльотів, заходів фізичної культури, спортивних змагань.

У дружньому колективі залюбки розповідав цікаві життєві історії, бувальщину, від яких присутні аж надсаджувались від спазмів сміху. Ось і сьогодні Вадим Олексійович зайшов до свого друга Петра Несторовича Савчука, керівника фізичного виховання СПТУ №1. У спортзалі в кінці робочого дня вже працювали секції волейболу, тенісу, збиралися любителі пограти в шахи. Вадим Олексійович зайшов не з пустими руками, а з надзвичайною пляшечкою коньяку. У комуністичні часи це був ексклюзив у дуже гарно оформленій тарі, красивою етикеткою, ємністю 100 грамів! По простонародному звався «мерзавчик». По п’ять крапель хватило усім присутнім, а для гарних історій і сміху, що ще потрібно!?..

У Вадима Олексійовича був товариш, директор міського стадіону «Спартак», дуже працьовита і винахідлива людина – Борис Павлович Кармен. По службі вони були частенько разом. Одного разу на районному молодіжному зльоті у Слоутських гаях переодягнувшись у німецьку форму, з муляжними автоматами, касках, на важкому мотоциклі К-650 виїхали із лісу на поле, де жінки-колгоспниці сапали буряк. З пронизливими криками:

- Ахтунг! Ахтунг! Матка яйко! Матка млеко! Зольдатен, офіцірен! Партизан! Ершісен!!! – перелякали і пустили на утік усю ланку. А

вже через півгодини з міста прибув наряд міліції на розбір польотів. Була скарга у міськком партії, де знали веселу вдачу Вадима Олексійовича, і все закінчилося виховною розмовою з попередженням.

Був ще такий випадок. У кінці кожного календарного кварталу треба було їхати у відрядження до обласного центру, везти звіт про трудову діяльність, спортивні досягнення міста. Вадим Олексійович з Борисом Павловичем прибули на залізничний вокзал смт. Есмань, а поїзд на Суми ось-ось відійде, білети купувати вже не було часу. Вадим Олексійович миттю оцінив ситуація, одів Б.П.Кармену кайданки, підбіг до кондуктора (провідника), показує посвідчення червоного кольору, швидко говорячи:

- Відділ боротьби з бандитизмом! Везу до області дуже небезпечного злочинця! Негайно окреме купе!

Ошелешений провідник надав службове купе, замкнув двері, ще й охороняв балагурів. А в Сумах, коли вже вийшли на вокзал, Вадим Олексійович вельми дякував провідника, пообіцявши по службовим каналам премію, записавши його прізвище і адресу контори.

Доїхали до облуправління, здали звіт – треба вже й додому збиратися. А на дворі така спека, захотілося пити. На перехрестях вулиць в ті часи продавали квас у великих бочках на колесах по 5 копійок півлітра. А черги – аж у три ряди! Стали вдвох у кінці, жага нестерпна. Несподівано Вадим… впустив на асфальт свій підсумок. Люди стояли розморені не підозрюючи підвоху. Вадим Олексійович трохи постояв, спокійно підняв підсумок, показово відкрив і почав викидати з нього прямо на бруківку все, що там було. Черга вмить ожила.

- Що ви робите. Де міліція! –

А Вадим Олексійович проговорює:

- Шановні. Чий підсумок? Чиї тут речі!? Що?. Нічиї? Тут ще якісь і гроші! – картинно поклав гроші до кишені, викинувши підсумок прямо у сміттєву урну.

Швидко, нізвідки з’явився міліціонер, посипались скарги, з’явились свідки випадку.

Вадим Олексійович підійшов до урни, вийняв підсумок і… картинно показує стражу порядку і всьому оточенню на іменну сяючу бронзову табличку: - Вадиму Олексійовичу Цогу від Глухівського міськвиконкому на день народження. –

Конфлікт швидко владнався. Вже й черга квас пити підійшла. Втамувавши жагу, мої веселі персонажі попрямували до автовокзалу.

Цю самобутню людину Вадима Олексійовича Цога ще й зараз пам’ятають літні глухівчани, особливо його неоціненні байки та приказки, доповнюючи та переказуючи їх десятки разів на всі лади.

Анатолій Бойко.