Як сказати дитині, що батько пішов?

Зміна цінностей, особливо сім’ї як основного інституту соціалізації, призводить, на жаль, до збільшення чисельності розлучень. Якщо порівнювати тривалість шлюбів сучасної молоді з попередніми поколіннями, то вона значно зменшилась. Однією із причин є відношення до сім’ї як найвищої цінності. На жаль, сучасна молодь обирає легший шлях – все покинути і шукати нове кохання, ніж поступитись і зберегти сімейне вогнище. Розлучившись, подружжя перестає бути дружиною та чоловіком, але не перестає бути батьками для своїх дітей. Дуже важко стримати своє невдоволення, відчай, роздратованість, але пам’ятайте, що дитина буде вас звинувачувати, якщо їй заборонять спілкуватись із батьком. Як пояснити дитині, що батько не буде жити разом? На це питання не існує однозначної відповіді, оскільки треба враховувати кількість дітей у сім’ї, їхній вік, стать, відносини з батьком та ін.

Наприклад, якщо дитина дошкільного віку, то можна сказати: «Ми з твоїм татом дуже любили один одного. Потім ми одружилися і дуже хотіли, щоб у нас був маленький хлопчик (дівчинка), якого (яку) ми будемо любити. Потім народився ти. Я тебе дуже люблю, і твій тато тебе дуже любить. Але через деякий час ми з татом перестали жити так дружно, як раніше. Всі люди різні й не завжди виходить жити у злагоді, адже і ти дружиш не з усіма дітьми в дитячому садку або у дворі, хтось тобі не подобається, і ви не граєтесь разом. Ми з ним почали сваритися. Хоч дуже старалися знову стати друзями та нічого не виходило. Тато і я дуже переживали з цього приводу і зрештою вирішили, що буде краще, якщо він піде, тоді вдома припиняться сварки. Батько любив тримати тебе на руках і грати з тобою. Я впевнена, що тато і зараз весь час про тебе думає і дуже хоче жити з тобою. Але мені здається, батько боїться того, якщо він прийде, щоб з нами побачитися, всі ці сварки почнуться знову.».

Завдання батьків – це пояснити дитині, що ви протягом тривалого часу обмірковували цей крок, не раз безуспішно намагалися все почати заново і остаточно переконалися, що разом жити не виходить. Нагадуйте дитині, що у неї, як і раніше, є і тато, і мама, які, як і раніше, його люблять. Хоч батько живе окремо, але дитина з ним буде зустрічатися. У дитини може виникнути уявлення, ніби з руйнуванням сім’ї вона повністю і безповоротно втрачає одного з батьків, іноді запитуючи: «А я теж повинна розлучитися?», маючи на увазі: «Тепер я втрачу обох батьків і залишуся одна?». Навіть, якщо дитина знає, що буде жити з мамою, але побоюється, що при суперечностях та конфліктах з нею їй треба буде розлучитися як мати розійшлась із батьком.

Необхідно підкреслювати, що не дитина є причиною розлучення, щоб вона не страждала постійним почуттям провини. Відбувається це тому, що їх часто за що-небудь лають, до того ж у своєму віці вони ще не навчилися, як дорослі, відрізняти свою вину від інших людей. Тому, коли діти під час батьківських сварок чують свої імена, особливо у фразах «Якби не діти…!», вони схильні приходити до висновку, що послужили причиною кризи. Прикро, що в деяких сім’ях батько взагалі не бажає бачити свою дитину. Як же поводитися мамі, коли дитина запитує: «Де мій тато? Чому він з нами не живе?». Погодьтеся, мама перебуває в дуже складному становищі. Їй боляче про це говорити, але питання не можна залишити без відповіді. Як пояснити дитині, що тато не бажає її бачити або просто ніколи її не хотів? Такі пояснення, звичайно ж, неприйнятні і можуть серйозно травмувати психіку дитини. Навіть якщо мама не в змозі сказати нічого хорошого, все одно треба спробувати згадати ті якості батька, за які вона колись його покохала, всі його колишні докази любові до неї. Сказавши кілька добрих слів, доведеться подолати спокусу, щоб не сказати про погані сторони його характеру.

У всіх поясненнях головне значення мають не слова, а стосунки. У таких розмовах мама повинна виступати не в ролі ображеної жінки, яка шукає у дитини співчуття і сподівається, що вона розділить її обурення стосовно батька, але в ролі мудрої і великодушної людини, яка з розумінням ставиться до недоліків ближніх. Нехай у вас не склалося спільне життя, але позбавляти дитину радості спілкування з рідною і близькою їй людиною – такого права немає ні у вас, ні у кого іншого. Діти підростуть і будуть вам вдячні, що ви не стали на перепоні взаємовідносин між батьком і ними.

Асистент кафедри психології Ірина Носова