Зустріч з письменником
Нещодавно у Глухівській центральній районній бібліотеці відбулася зустріч з відомим письменником та краєзнавцем Юрієм СБІТНЄВИМ. ВІН ЗАЖИВ ШИРОКОЇ ВІДОМОСТІ ЗАВДЯКИ СВОЇМ ДОСЛІДЖЕННЯМ ВИДАТНОГО ПАМ`ЯТНИКА ДАВНЬОРУСЬКОРЇ ЛІТЕРАТУРИ «СЛОВО ОПОЛКУ ІГОРЕВІМ». ОДНЕ З НИХ – «ТАЄМНИЦІ РІДНОГО СЛОВА» ПРЕЗЕНТУВАЛОСЯ У ГЛУХОВІ ДЕКІЛЬКА РОКІВ ТОМУ. Здавалося, звідтоді збігло зовсім небагато часу. І ось, Юрій Миколайович представляє вже дилогію «Великий князь» та «Великая княгиня». У них він обмірковує, зокрема, трагічну долю благовірного князя Чернігівського та Київського Ігоря, котрий 1146 року вступив на київський стіл, пообіцявши задовольнити прохання киян позбавити їх утисків з боку тивунів (управителів) його попередника на великокняжому троні. Намагаючись зробити цей процес якомога безболіснішим, шляхом компромісу, Ігор зволікав із виконанням обіцянки.
Це призвело до того, що київська верхівка запропонувала владу переяславському князю Ізяславу Мстиславичу. Ігоря скинули з престолу і піддали болісному ув'язненню в зрубі без вікон і дверей. Важко хворого князя звільнив його наступник - але лише для постригу у схиму. З Божою допомогою князь видужав, проводячи звідтоді час у сльозах і молитві. Втім, це не заспокоїло колишніх підданих. Віче ухвалило розправитися із ним. Осатаніла юрба вдерлася до храму під час служби, схопила Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері, й потягла на розправу. Його продовжували бити навіть після того, як його дух відійшов у вічність. Потім знівечене тіло Ігоря відтягли й «повалили на торгу». А ввечорі, коли його вже перенесли до собору святого Михайла : «Господь виявив над ним знамення велике, запалилися свічі всі над ним у церкві тій». Згодом кияни усвідомили свою провину і всіляко її спокутували, а церква канонізувала правителя, котрий намагався побороти загальний розбрат.
Другу частину дилогії присвячено новгород – сіверській княгині Болеславі Святославівні.
Письменник обстоює думку, що саме вона створила славетне «Слово о полку Ігоревім». На завершення приводимо ось таке висловлювання автора:
«Для мене ця книга дуже цінна тим, що я прагнув написати «гімн руській жінці» – сучасниці давньоруських князів, – поділився Юрій Сбітнєв. – Хочу висловити ще одну важливу для мене думку. Я спілкуюся в побуті й пишу російською, але зазначу, що ви – українці, які знають свою мову, в сотні разів багатші за мене! Знання мов – величезне багатство! І такий ще момент: все, що входить у книгу, народжується «від землі». Я не можу написати жодного рядка, не побувавши на місцевості, де все це відбувалося: в Новгороді-Сіверському, в Хоролі, в Чернігові. Ось чому я називаю себе «емігрантом», я емігрував у Київську Русь, аби там жити, пізнавати й потім ділитися цим з вами. А результат – оця книга «Велика княгиня»
Семен Задерійчук
Поділитися в соціальних мережах:
Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter