Дбаючи про землю
На шляху до Перемоги, після того як минув меморіал на честь чернівського бою, звернув увагу на поле у білому цвіті гречки. Спочатку навіть засумнівався що то саме вона: середина вересня надворі, яка ще там квітуча гречка - може ріпак якогось новомодного різновиду.
- Досить часто, особливо коли тепла осінь, вона достигає до морозів, а якщо ні, її стебло слугує прекрасним добривом. Задискую ріллю пізньої осені, загорну гречку – маю тони азота у грунті, гарантію наступного врожаю. Насіння дешеве - бо своє, і отримуємо потім набагато більше за те що витратили – як максимум – другий врожай за рік, мінімум - підвищення родючості грунтів.
Дбати про землю, її силу і продуктивну спроможність – одна з головних, можна навіть сказати що й світоглядних, засад його господарювання. Цього року він зібрав на коло 53 центнери пшениці сорту «Волошкова», придбаного у Лубінституті. Врожаєм цілком задоволений, а на кинуту для «затравки» репліку щодо 80 – 90 й більше центнерів зауважує: такі показники досягаються за рахунок виснаження землі:
- Можна, звичайно, зірвати добрячий куш, але наступним поколінням залишимо пустелю. Я не хвалюся, але у мене родючість грунтів збільшується: за рахунок сівозмін, застосування «зелених» добрив. Вважаю, і не лише я, що добрий господар повинен брати лише зерно, а все інше – повертати у матінку-землю. Сучасні агротехнології надають в цьому плані багато можливостей. Взяти ту-ж сою – вважаю, дорогоцінну культуру. Вона не лише дає сировину для різних цінних продуктів, але й збагачує землю азотом. Останнього може накопичуватися у землі більше зі внесенням під посіви спеціальної речовини – коагулянту. Він набагато збільшує кількість бульбашок з азотом на корінні сої. Вдавшись до такого заходу, не пошкодував: результат дуже непоганий.
Щедру віддачу фермерського поля відчули на собі й пайовики Віктора Васильовича, отримавши цього року на 60кілограмів зерна більше, ніж раніше:
- Розумію, що це небагато, але за нинішніх економічних умов та податкової політики держави – максимум, на що здатний. Відраховуємо за пай 5%. Знаємо що в інших країнах дають більше, але, знову таки, там влада ставиться по іншому і до сільгоспвиробника, й економіка працює не так, як нині в Україні.
Всім у нас зрозуміло, що вкрай важливо зараз відродити тваринництво, а як? Я вже думаю звести свою отару, бо одні збитки; здати смушки та шкури неможливо – практично нікому в нас вони непотрібні, бо шкіряне виробництво практично «лежить», а за вовну правлять просто таки фантастичну закупівельну ціну – аж 26 гривень за кілограм. Кілограму, щоб ви розуміли, вистачило б, щоб одягти вас з ніг до голови, і ще трохи залишиться. М`ясо теж – його скуповують по 20 – 22 грн. за кілограм живої ваги, продають у роздрібній мережі вже по 130 – 140 грн. Добрячий «навар» виходить, але аж ніяк не у виробника.
Втім, попри всі проблеми, ускладнення, господарство Віктора Скопенка нарощує свою технічну потугу. Нещодавно сюди придбали новий трактор МТЗ, розкидувач добрив, обприскувач, новий сортувально – очищувальний комплекс для зерна. Все, до речі, окрім трактора, вітчизняного виробництва.
Взагалі, не хлібом єдиним, як написано у Святому Письмі, живе людина. Окрім суто фермерського та підприємницького клопоту, Віктор Васильович взяв на себе нелегке завдання побудувати новий храм у своєму рідному селі – перший, до речі, на Глухівщині після пріснопам’ятних подій 1917 року. Втім, про це йтиметься вже іншим разом, у наступному номері.
Андрій КОВАЛЕНКО