Про мету шлюбу
Взагалі шлюб – це початковий союз, з якого утворюється сімейний, родинний, народний і цивільний союз. Для православної Церкви, він є таїнство. Шлюб на самому початку встановлений самим Богом ще в раю, через створення жінки на допомогу чоловікові і благословення. В чому мета шлюбу? Стосовно цього висловлюються всілякі думки. У стародавніх ізраїльтян її бачили в народженні дітей. Але діти – наслідок чи плід шлюбу, а не мета. Варто звернути увагу, що Бог дав, благословення і на шлюб як такий, і - народження дітей (Бут. 1, 28). Тому, коли б діти були головною метою шлюбу – бездітність мала би стати однією з підстав для розлучення. Але насправді бездітність не знищує шлюбу і не позбавляє його мети. У Святому Письмі жінка названа помічницею чоловіка (Бут. 2, 18).
Але й тут: допомога (приготування їжі, прання, прибирання домівки, й т. ін. хатній клопіт) може надаватися і без шлюбу, а якщо, припустимо, супутниця життя захворіє, будучи не в змозі допомагати по господарству – це теж аж ніяк не підстава для розлучення. Не може вважатися шлюб і засобом запобігання від розпусти, оскільки започаткований до гріхопадіння, і з ним ідея шлюбу не змінилася.
Отже, перша і головна мета шлюбу – цілковита і безроздільна відданість та єднання двох: "недобре бути чоловіку самому” (Бут. 2, 18) і "покине чоловік батька свого і матір свою і приліпиться до жінки своєї, і будуть обоє як тіло одне” (Мф. 19, 5). Головна причина неблагополуччя у шлюбі – різниця у духовно – моральній орієнтації «половинок», а головна запорука щасливого шлюбу, навпаки – взаємна «симфонія душ», живе спілкування і взаємне удосконалення.
На думку святого Кипріана Карфагенського, в шлюбі чоловік і дружина стають однією нероздільною особистістю, одним духом і одним тілом, знаходячи одне в одному підтримку і доповнення.
Оскільки шлюб потребує безроздільної відданості одне одному двох, то він можливий лише в одноженстві (моногамії) та довічності. Другий і третій шлюби допускаються християнською церквою у разі смерті одного з подружжя, але трактуються як данина людській недосконалості, як "ліки від блуду”. Пресвітери ж і диякони, взагалі, за вченням апостола Павла та вимогами канонів Церкви, повинні бути «чоловіками одної жінки».
Важливою стороною шлюбу є, звичайно, і народження та виховання дітей.
І Церква благословляє шлюб як засіб для "доброчадія”, та "благодаті за дітей” – про що йдеться у молитві на вінчання. Святий Григорій Богослов зазначає: наші нащадки збільщуть Церкву Христову, кількість тих, хто "догоджає Богові”.
Ще одне завдання шлюбу – дотримання цнотливості. Шлюб, як підкреслює Іоанн Золотоуст, має на меті не тільки народження дітей, але й "викорінення нестриманості та розпусти”, "погашення природного полум’я”. Церква наставляє вірних бути стриманими у шлюбному житті, причому за взаємною згодою подружжя (1 Кор. 7, 5). Подружнє ложе саме по собі не є "нечисте” (Євр. 13,4), не робить людини нечистою, а лише заважає духовній зосередженості та молитві. Ця обопільна та добровільна стриманість зовсім не шкодить подружній любові, а підносить та очищає її.
Отець Назарій КОВАЛЬОВ
Поділитися в соціальних мережах:
Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter