Фундатор Української Академії наук

Видатний історик, невтомний громадсько-політичний діяч, у 1918 році міністр народної освіти і мистецтв, Президент Державного Сенату Української Держави, один з фундаторові створення Української Академії наук і другий її президент, безпідставно забутий вчений зі світовим ім’ям сьогодні повертається із забуття. Це повернення необхідне не тільки заради встановлення історичної справедливості, а в більшій мірі заради становлення нової Української держави, адже волелюбний дух нащадка козацького роду, уболівання за долю свого народу, висока громадянська мужність і незалежність у висловлюванні власних поглядів на історичні події, що було притаманне М. П. Василенку, - саме такі риси потрібні сучасному науковцю і громадянину. Життя і діяльність його – справжній приклад для наслідування.Микола Василенко був одним із фундаторів Українського наукового Товариства, майже сорок років очолював історичне товариство Нестора-літописця, редагував газету «Киевские отклики». З проголошенням Української Народної Республіки М.П.Василенко долучається до процесу національно-державного будівництва, його призначають членом генерального суду. Організаційні здібності Миколи Василенка виявилися в період Гетьманату, коли він, використовуючи свої зв’язки, сформував склад першої гетьманської Ради міністрів, передавши обов’язки голови уряду Ф.А.Лизогубу, а сам обійняв відносно скромну посаду міністра освіти, а за сумісництвом виконував і обов’язки міністра закордонних справ.

 

Згодом, 30 липня 1918 р., його офіційно призначили заступником уряду. А в серпні 1918 року М.П.Василенко став Президентом новоствореного вищого судового органу – Державного Сенату України. За його активної участі стало можливим заснування Національної бібліотеки, Державного українського архіву, Національного музею, Національної галереї мистецтв, Українського симфонічного оркестру, Українського театру драми та опери, Українського історичного музею, українських університетів, сотні середніх і початкових українських навчальних закладів, та найголовнішою його заслугою є заснування Української Академії наук, першим президентом якої став В.І.Вернадський, а з 1921р. – М.П.Василенко. Своєю невтомною працею М.П.Василенко сприяє розвиткові української історичної та правової науки. Загальні збори Української Академії наук у липні 1920 року обирають Миколу Прокоповича академіком, а 18 липня 1921 року – президентом Академії. На новій посаді він вживає енергійних заходів щодо поліпшення матеріального стану Академії: їй були надані кредити і вона була перейменована у Всеукраїнську Академію наук, яка поповнилася новими дійсними членами. Помер М.П.Василенко 3 жовтня 1935 року. Похований на Лук’янівському кладовищі у м. Києві. У науковому доробку вченого близько 500 праць. Нині в НАН України завершується робота по виданню його творів. У цьому значна заслуга нашого земляка – академіка НАН України Ю. С. Шемшученка. Учнівська та студентська молодь у курсі історії України, інших правознавчих предметів та краєзнавства вивчають життя і творчу спадщину академіка М.П.Василенка, захищають наукові роботи.