Уроки державності

У кінці квітня цього року Україна буде відзначати 100-річчя проголошення Української Держави. Гетьманом її на Всеукраїнському хліборобському конгресі (29 квітня 1918 р.) було обрано нащадка старовинного козацько-старшинського роду Павла Петровича Скоропадського. Знаменно, що за 210 років до цієї дати його знаменитий предок Іван Ілліч Скоропадський на козацькій раді у місті Глухові був обраний гетьманом Лівобережної України.

Тоді, у той складний період більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці з січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. У Софійському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софійському майдані відслужили урочистий молебень. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що тимчасово взяв на себе всю повноту влади. Відповідно до цього документу, Центральна Рада й усі земельні комітети розпускалися, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж дня.

 

У них були визначені головні напрями діяльності Гетьмана в політичній сфері, організації державного управління, надані гарантії громадянських прав населенню, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно з Законами, уся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася в руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю — авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави. У спогадах Павла Скоропадського описано навіть випадок, коли російський церковний ієрарх Антоній (Храповицький), митрополит Київський і Галицький, пропонував гетьману помазання на царство, а Україна могла стати європейською монархією. Вищим органом Української держави стала Рада Міністрів, формування, якої гетьман доручив нашому землякові Миколі Василенку. Уряд очолив Федір Лизогуб, а віце-прем’єром та міністром народної освіти та мистецтв став М. П. Василенко, міністром закордонних справ – Дмитро Дорошенко.

 

Завдяки Миколі Василенку в усіх середніх школах було введено обов’язкове вивчення української мови, літератури, історії та географії України. Колишні російські університети оголошено державними, науковцям надали право захищати дисертації українською мовою, створено Українську академію наук, державний архів, культурно-мистецькі установи…

Стосовно ж Державного Прапора серед науковців існує думка, що Скоропадський допустився помилки, помінявши всупереч законам вексилології жовто-блакитний прапор на синьо-жовтий…

 

Можна сказати, що 2 останні пункти Урядом Скоропадського були в основному виконані, а затягування земельної реформи призвело до внутрішнього конфлікту у державі, чим і скористались більшовики. Для нас важливо знати і враховувати уроки української революції 1917-1921 рр., адже події в Україні повторюються майже зі стовідсотковою точністю: відсутність злагоди у суспільстві, неефективність реформ, агресія нащадків більшовицької Росії…

Для читачів «Кур’єру» цікаво було б знати, що П. П. Скоропадський написав книгу «Спомини», яка є цінним історичним джерелом, а його молодша дочка Олена у 90 рр. відвідала маєток своїх предків у с. Полошки, Миколаївську церкву, спілкувалася з жителями села, але зв’язок з нащадками гетьмана Павла Скоропадського втрачений…