Новость из категории: Новости / Новости с видео

Намагаються відкликати депутатів – протерещенківських (відео)

Минулої п’ятниці сили, що протидіють Мішелю та його команді, розпочали процес відкликання міських депутатів, які їм опонують – головним чином позафракційних, обраних за спискоми «Волі народу», УКРОПу та Радикальн6ої партії Олега ЛЯШКА: Анатолія ЛИТВИНЕНКА, Миколи КОЛОШІ, Сергія ДЕРКАЧА, Олександра БУЙКОВА, Валерія МАНДРИКИ, Андрія ПОНИРКА, Віктора ФЕТИЩЕНКА. У цій справі зроблено перший крок – проведено збори за присутності не менше 300 місцевих виборців.

НА СІМНАДЦЯТУ ЗГАДАНОГО ДНЯ ФОЙЄ РАЙОННОГО БУДИНКУ КУЛЬТУРИ, ДЕ ВІДБУВАВСЯ ЗАХІД, БУВ ТІСНО ЗАПОВНЕНИЙ, БІЛЯ ВХОДУ ДО ВЕЛИКОЇ ЗАЛИ НАРОДУ, ВЗАГАЛІ, ЯК ОСЕЛЕДЦІВ У ДІЖЦІ. ПРИМІЩЕННЯ СПОВНИЛОСЯ ТРИВОЖНИМ ГУДІННЯМ, ЯКЕ ЧАС ВІД ЧАСУ ПЕРЕРИВАЛИ ГУЧНІ ВИМОГИ РОЗПОЧАТИ РЕЄСТРАЦІЮ.

 

Де реєструвалися?

Саме та, або, вірніше, її відсутність, стала головним каменем спотикання. У фойє один-єдиний стіл, де її мають проводити – не надто багато, якщо не сказати, взагалі, суща мізерія для фіксації факту присутності декількох сотень людей. Нагадаємо, що на аналогічних зборах, які запускали відкликання групи Тетяни МИХАЙЛИК і двох нестійких представників «Самопомочі», було чи то п`ять, чи шість столів, кожен з яких обслуговувався парою переписників, причому роботи у них вистачало. А ось тут спостерігалося ось таке … чи то нехлюйство, чи чергове «блискуче» ноу-хау якихось записних фальсифікаторів. Щодо останнього варіанту, ідея задумки гранично зрозуміла: чим менше зареєструємо чужих, тим «правильніше» й успішніше голосуватиметься своїм. Де останні реєструвалися, можна лише здогадувалися. Одна громадська промерська активістка розповідає, що ставши на вході до БК, почала вимагати у знайомих працівників підприємств Михайлик і Гриба та прибічників колишніх «регіоналів» реєстраційних відміток. Ті, нічого не підозрюючи, пред’являли помаранчеві квитки. Згодом такі будуть підійматися на знак згоди, при голосуванні за виключення депутатів, які підтримали Терещенка.

Процес виявлення учасників дійства, що зареєструвалися десь за межами БК (це грубе порушення закону) продовжувався декілька хвилин. Протягом такого нетривалого часу «посвідчення» продемонструвало близько десяти осіб. Про «ліву» реєстрацію автор чув і від інших. Називалося і прізвище людини, відомої активістки Антимайдану, котра заздалегідь заповнювала списки з паспортними даними й автографами на Веригіному, надаючи підписантам за послугу чи то по 100, чи 200 гривень.

Прояви «високої» моралі

Втім, про все своєю чергою. На місці автор вирішив пробитися до зали. Це вдалося доволі легко, після недовгого тискання у натовпах «оборонців» та «штурмовиків». Серед останніх були помічені міські депутати Анатолій МОСКАЛЕНКО та Лариса ГРОМАК. У залі знаходилося щось біля півтора десятка людей – головним чином промерських активістів. Одна, Ніна ГЛУЩЕНКО, зазначила, що прийшла сюди, аби не дати «колишнім» знову спотворити народний вибір:

- Знаєте, народ вже не може терпіти цієї брехні, облуди. Скільки можна над глухівчанами знущатися! Депутати, яких збираються відставити – найдисциплінованіші та найрезультативніші, а ті хто їх виганяє, тільки і займаються, що прогулюють та сують палки в колеса команді Мішеля.

Тут підійшов і пан Москаленко разом з невідомим мені молодиком з побритою головою. Судячи з усього, їм, як і мені, теж вдалося прорватися. Попрохав прокоментувати ситуацію. Депутат почав поливати брудом своїх політичних опонентів, стверджуючи зокрема, що Анатолій КИЯШКО бив Володимира ГРИБА, а Олександр БУЙКОВ пошкодив на ньому, Москаленку, одежину:

- Мені шістдесят років, а мене якийсь … юнак тягає, як цуцика. Жодної тобі поваги до віку, до людини!

В його словах, разом з очевидним роздратуванням, явно проскакували фальшиві нотки. Вони посилилися, коли зненацька звинуватив мене в тому, що я його теж начебто відтискав до дверей, разом з Громак. Мої заперечення: що навіть не доторкнувся до нього, що, оскільки на роботі, просто не зацікавленій у будь-якій конфліктній ситуації, давали тільки зворотній ефект: кпини лише посилювалися. Таке «переведення стрілок» дуже нагадувало дешеву провокацію – може, задля подальших звинувачень у необ’єктивному висвітленні подій, а може і для задовольняння власних підленьких інстинктів. Проте, як там воно не було, але приблизно десять хвилин по тому пересвідчився, що мені ще дуже пощастило, бо отримав лише вербальний вияв підлоти. А ось Анатолій КИЯШКО – відомий усьому Глухову висококласний лікар-уролог, депутат міської ради дістав вже не словесний удар – ззаду, спідтишка, по хворій нирці. Про це мені розповів безпосередній свідок, Володимир ТУМАНОВ:

- Уявляєш яка сволота: вдарило, і відразу заховалося в натовпі. Анатолій йому: навіщо таке робити, а той з образливою міною: та що ви тут усі мене звинувачуєте – я не я, і хата не моя. А бачили ж хто бив, як мінімум, троє.

Сам Анатолій Іванович підтвердив: так, били, і назвав хто – Володимир ГРИБ. Гадаю, наведені епізоди красномовно засвідчують моральний рівень представників колишньої «партії влади». Заради справедливості, однак, варто зауважити, що у лавах їхньої політичної сили є й інші – поміркованіші й налаштовані цілком конструктивно. Ось, наприклад, Володимир ПРОКОПЕНКО висловив сподівання, що сварки між представниками різних політичних таборів, зрештою, вщухнуть, і:

- Будь-яка війна, відомо, завершується миром. Вірю що протистояння у Глухові з часом вщухне, і ми всі разом працюватимемо для міста.

Хитрі підрахунки

Тимчасом у фойє розпочалася довгоочікувана реєстрація, що дало можливість розблокувати вхід. До зали посунув народ, і дуже швидко заповнив всі 374 сидячих місця: ті хто з тих чи інших причин запізнилися, ставали попід стінами. На око, людей загалом зібралося близько чотирьох з половиною сотень. Спокійною ця маса не могла бути за визначенням, а тому досить швидко з її середовища почали линути гучні ремствування, що процес затягується. Тимчасом поспілкувалися з присутнім у залі заступником голови Сумської обласної ради Олегом БОЯРИНЦЕВИМ, який зазначив, що закон гарантує виборцям право відкликати своїх депутатів, є відповідний механізм, роботу якого вирішив, як громадянин, спостерігати безпосередньо на місці. Ну і, до всього, він очолює обласну організацію однієї з політсил, від якої йшли на вибори депутати, до котрих застосовують процедуру.

А у залі ставало чимдалі напруженіше. Невдовзі, після того як з місць пролунало декілька особливо різких зауважень на предмет затягування , головуючий – Юрій Бурлака розпочав процедуру. Серед іншого, навів і кількість зареєстрованих: 442 особи. Цифра загалом відповідала дійсності, а ось щодо самого факту реєстрації… Керівник глухівської міської організації партії «Батьківщина»» Віктор ЛИСЕНКО невдовзі заявив, що насправді не зареєструвалося й сотні осіб, а тому збори неправомочні. Цілком вірогідно, адже занести до реєстру чотири з чимось сотні людей протягом години - півтори, за одним столом, у галасливій атмосфері – щось з області фантастики, причому ненаукової. Ось і згадувана Н. Глущенко, тільки-но стихло гучне «Ганьба!», заявила: зареєструвалося 84 особи, а після цього виголосила ще й справді, полум’яну промову, де пообіцяла колишній «партії влади», що народ її знесе. Громадський активіст Сергій КРЮЧКОВ, який спостерігав за реєстрацією від початку, встиг повідомити на мікрофон про 107 зареєстрованих. Його інформація викликала у головуючого очевидну знервованість. Сергію швидко відімкнули озвучку. Згодом інформацію про дещо більше за 90 зареєстрованих озвучив ще один неформальний спостерігач – Дмитро ФЕДЧЕНКО. А кандидат на виключення з депутатських лав О. Буйков звернувся до президії з вимогою надати повний список зареєстрованих. Ніхто нічого йому не надав.

Цікаве голосування

Те що творилося в залі, навіювали низку асоціацій з подіями десяти – п’ятнадцятирічної давнини – наприклад, вкиданням «лівих» бюлетенів до скрині під час Помаранчевої революції. До речі, дехто зі спійманих тоді за

руку на такому протизаконному «балуванні», наскільки можна судити з їх бігання до головуючого, й у зворотньому напрямку, брав активну участь й у нинішніх подіях.

Далі пішли голосування: по порядку денному, процедурі, визначенні кола кандидатів для «викинштейну», й т. ін. Перше дало такий оголошений результат: 336 за, 106 - проти. Підрахували, якщо зважити на переповнену залу, метушливу й галасливу публіку просто з фантастичної швидкістю – за три-чотири хвилини. Подальші вотуми проходили у тому ж ключі: 300 плюс-мінус два три десятки – за, близько сотні – проти, декілька утрималося. Природно, підрахунок майже зі швидкістю світла.

 

Юрій Бурлака дуже детально інформував присутніх про процедуру відкликання, ознайомлював з переліком підстав для виключення, який включає прогули сесійних засідань, відсутність публічних звітів депутатів про свою діяльність, втрату зв’язку з виборцями та своїми партійними організаціями.

Цікаво, що більшість з призначених на вигнання, окрім А. Литвиненка (перестав ходити на сесії ще півтора року тому, зосередившись на керуванні ГАТІ СНАУ), А. Понирка (працює у Польщі) та В. Мандрики (переїхав до тієї-ж країни на постійне проживання) є одними з найбільше активних, продуктивних, контактних, дисциплінованих. Єдине, що у них не так – дійсно, не дотримувалися визначеної партійним керівництвом «генеральної лінії» - мабуть тому що остання вимагала від депутатів ігнорувати сесії, понад півроку не голосувати за бюджет тощо. Зважаючи на такі деталі, рішення про відкликання можна характеризувати як чистої води політику, що не має нічого спільного з бодай якоюсь конструктивною діяльністю на благо Глухова.

Ще головуючий захопився очорненням нинішнього мера та його команди, часто-густо пересмикуючи факти: заявляв наприклад, що нинішні керівники посприяли свого часу в порушенні кримінальної справу проти Колоші, тоді як насправді ні для кого не секрет, що за цим стояла нинішній перший союзник «Волі народу», пані Михайлик. Дуже сумнівними вдаються авторові тези оратора про тиск чинної влади на бізнес (хто б про це ще й казав!), та трактування звільнень Громак, Рябухи та Савицького як політичних репресій – тим більше, що за самим Юрієм Олександровичем у часи його мерства, як відомо, числилося чимало дуже сумнівних організаційних та кадрових рішень. Бурлака настільки захопився критикою, що з місць почали звучати зауваження: тут, мовляв повинно йтися не за мера, а за депутатів. Озвучувалися й дещо менш приємні для нього меседжі: скажімо, звинувачення у розколюванні глухівської громади, або побажання, що за свої недобрі справи горів у пеклі.

По окремим депутатам прибічники «Волі народу» та іже з нею голосували у потрібному керівництву ключі; може не одностайно, але переважаючою більшістю – всі ті ж триста, плюс-мінус декілька десятків голосів «за». Вони були глухі та сліпі щодо переконливих роз’яснень самих кандидатів – наприклад О. Буйкова, та прохань від громадськості, озвучених такими авторитетними й шанованими у Глухові людьми, як Тамара ОЛЕКСАНДРЕНКО, або Володимир СОЛОМЕННИЙ.

Не виключено, що й «фуфло»

Така невмолимість змусила прибічників «терещенківської партії» організовано припинити голосування й піти геть, на самому початку оголошення вотуму недовіри Віктору ФЕТИЩЕНКУ. І тут з’ясувалася дуже цікава обставина: у залі залишилося після цього лише трохи більше ніж 200 (якщо точніше – 226) зареєстрованих громадян. Природно, постало питання: а як тоді організатори підраховували свої 300, плюс-мінус … голосів, чи 442 зареєстрованих? Може хтось вийшов раніше? Звісно, виходили, але лічені присутні, і щоб вийшла сотня прибічників Бурлаки та Михайлик, якось не йметься віри. Схоже, знову маємо справу з класичном виборчим «фуфлом» пострадянського зразка.

Замість епілогу

Організаторам подібних вистав давно пора зрозуміти, що надворі вже не дев’яності, й навіть не перші двохтисячні роки. І ще: можна скільки завгодно дискредитувати, спотворювати собі на догоду демократичні інститути, правоохоронні органи, політичні партії, повільно знищуючи все те, що за великим рахунком забезпечує соціальну справедливість у суспільстві. Все даремно - справедливість має й інші інструменти самовідтворення. Аби переконатися в цьому, достатньо взяти пристойний підручник з історії, і ознайомитися з розділом про тиранію Івана Грозного, або повстання Богдана Хмельницького, або Велику французьку революцію. Підуть і ближчі до слов’янської душі – щодо Великого Жовтеня, чи німецької – «тисячолітнього рейху».

Про розділи можна продовжувати і продовжувати… Тож постійно трапляється, що справедливість стверджується у своїх правах дуже жорстко – причому настільки, що великі любителі влади та пов’язаних з нею благ, не занадто обтяжені інтелектом, високою мораллю, схильні видавати бажане за дійсне, попри всі свої гроші, зв’язки, впливи щезають швидко і назавжди – причому часто, як не прикро це усвідомлювати, не лише з політичної мапи.

Андрій КОВАЛЕНКО



Поделиться в соцсетях:

Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter
загрузка...
Нет комментариев к этой новости. Оставьте комментарий первым

Похожие новости

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии. Пожалуйста зарегистрируйтесь или войдите в ваш аккаунт.
Авторизация с помощью соцсетей:
Авторизация с помощью Facebook Авторизация с помощью Google
загрузка...