Фестиваль «Повір у себе»: свято зі сльозами щастя на очах
Всім, хто бажає розтопити у своєму серці лід, або торкнутися найпотаємніших струн душі, рекомендуємо відвідувати щорічний традиційний фестиваль творчості дітей зі статусом інвалідів, що відбувається завжди на початку грудня, адже саме 3 числа відзначається всесвітній день людей з особливими потребами. Так, Глухівський міський центр реабілітації дітей – інвалідів і цього року організував і провів цікаве та корисне свято для своїх підопічних та їх рідних. Неможливо передати словами ту чудову атмосферу, що царювала в естетичному відділу МЦПО (бувшому будинку піонерів). Програму розпочав виступ діток з піснею іноземною мовою (англійський для початківців, «Хеллоу сонг», керівник Ірина Мартиненко). Потім на сцену вийшла Серафима Іщенко з жестовою піснею про янгола.
Далі глядачі мали змогу насолодитися талантом сімейного дуету Олександри та Івана Савченків, які виконали пісню «Ми – українці», а також – Маргарити Крупені. Заворожено слухав зал твір на фортепіано, який зіграла Ганна Ілюченко, дівчинка, що не бачить. Всі ми знаємо, як важко підготувати до концерту навіть обдарованих дітей, і тому можна собі уявити, скільки зусиль знадобилося, аби на сцені відбулось таке грандіозне дійство: музична постанова – спектакль, пісні, танці тощо. Дивлячись на виступ підопічних центру реабілітації й насолоджуючись номерами, неодмінно приходиш до висновку, що дитина, яка прийшла у цей світ не такою, як інші, може бути досить обдарованою та талановитою. І, погодьтеся, набагато старанною, ніж її здорові ровесники. Адже для того, щоб продемонструвати свій номер на міській сцені, треба довго працювати, репетирувати, мобілізувати всі свої ресурси та дуже зосередитись.
Як тут не дивуватися педагогічній майстерності музичного керівника Оксани Демиденко та всіх інших працівників центру? Всі ці жіночки під керівництвом Тамари Ярини – справжні професіонали своєї справи. Це підтверджує і виставка творчих робіт, представлена в залі, і реакція дітей на закінчення свята. Одна з підопічних, доросла дівчина Юля, розплакалася за словами: «Не хочу прощатися…». Це – яскравий доказ того, що підопічним в центрі подобається, і там вони бачать людяність і підтримку, без якої в житті просто неможливо.
Оксана Ковальова
Поделиться в соцсетях:
Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter