Зневажаєш своє військо – будеш годувати чуже

Постійна присутність чужинських вояків, які зверхньо, нахабно ставилися до міщан і козаків, нерідко вчиняли злочини, постійно породжувала конфлікти, в тому числі бійки, що часто закінчувалися чиїмось каліцтвом, а то і взагалі, смертю. Традиційно гостро стояло питання про розселення військових. Ті. стаючи на квартири у Глухові, не лише лаялись і бились, але й тягнули все, що, як кажуть , погано лежить. Так, 1750 року генеральний підскарбій Михайло СКОРОПАДСЬКИЙ та осавул Петро ВАЛЬКЕВИЧ скаржилися гетьманові РОЗУМОВСЬКОМУ на солдатів гарнізону, котрі чинять на глухівських квартирах «немалые утиснения и воровства», постійно вдаючись при цьому до допомоги своєї рідні з ближніх сіл по той бік українсько – російського кордону. Їхні родичі спеціально приїжджають до Глухова й потім «перевозять, таят и всячески укрывают» украдене. Злодія вдається спіймати, а ось майно повернути – зась. Тож гетьмана просили поставити інший полк – укомплектований солдатами з віддалених регіонів.

 

Судячи з усього, гетьман нічим не зміг зарадити, а тому через два місяці на його адресу надійшла нова скарга, де констатувалося, що «обиды и воровство до времени умножаются» а на глухівчан , до всього, чиняться ще й «поклёпы и разные бездоказательные прицепки, приводящие здешний малороссийский народ в едное токмо огорчение и в безвинной порок и порицание». Цілком можливо, поштовхом до написання чергової скарги стали події за місяць раніше, коли ноухівський сотник Дем`ян ТУРАНСЬКИЙ привів для покарання до Генеральної військової канцелярії російського солдата Дениса Суханова разом з коровою, котру той вкрав у якогось глухівчанина. В той же день командир Суханова поручик Володимир АЛФІМОВ закликав солдатів бити місцевих, які зібралися біля гауптвахти, дрючками. Його наказ взялися виконувати з особливим рвінням: декільком глухівчанам було завдано серйозні тілесні ушкодження: порозбивано обличчя, підбито очі, плечі, ребра. Цікаво, що глухівський військовий комендант Делатур безсоромно оббрехав глухівчан – начебто це вони побили солдатів. Дослідниця виклала у своїй доповіді десятки подібних фактів, які, серед іншого, геть спростовують тезу про якийсЬ особливий – «братерський» характер стосунків українців і росіян. Втім, головне, мабуть не у цьому. Десь з рік – півтора тому ми вже писали на шпальтах «Кур`єру» про занепад глухівського козацтва приблизно в цей же час - головним чином через небажання самих козаків служити у війську. Згадайте, співставте, візьміть до уваги, зробіть висновки. Уроки історії, навіть трьохсотрічної давнини, завжди актуальні.