За що судилися у давньому Глухові
Історія Глухова доповнюється новими джерелами, які вводять у науковий обіг відомі українські дослідники Ю. А.Мицик ТА І. Ю. Тарасенко. Вони, зокрема, досліджують фонд Глухівської сотенної канцелярії Центрального державного архіву України. Його документи висвітлюють багато цікавих сторінок життя Глухова та околишніх сіл за часів, коли наше місто виконувало функцію столиці Гетьманщини. Чи не найбільше їх стосується земельних конфліктів: й у самому Глухові, і в Обложках, Полошках, Баничах, Зазірках, Божку, Собичевому, Есмані (нині – Червоне), Будищах. Навколо маєтностей на хуторі Родіонівка, зокрема ріллі та сіножатей затіяли судову тяганину козак Григорій ПАВЛОВИЧ і вдова ямпільського сотника Михайла Канівського – Облоньського, відразу після його смерті 1759 року. Цікаво, що саме на цей момент завершився інший конфлікт, початок якому був покладений аж 1737 року.
Він був пов’язаний з долею спадщини глухівського сотника Степана УМАНЦЯ. І тут також: його вдова домагається частки у Полошках, Некрасовому, Студенку. Наскільки відомо, «сотниківні» зрештою пощастило відстояти свої майнові права. А ось іншій жінці – глухівській мешканці Мотроні Петрівні довелося віддати землю та будівлі на Білополівці за несплачений борг бунчуковому товаришу (козацький чин, відповідний вищому офіцерському) Якову РОМАНУ. Містить давній архів і справи про знесення глухівським козаком Яковом Лященков межових знаків на грунтах глухівського священника Євфимія Полошківського в районі нинішнього Червоного, суперечку за землю та майно у Березі між ще однією духовною особою – Кирилом Іваненком та козаками Іваном та Кирилом Клименками.
Він був пов’язаний з долею спадщини глухівського сотника Степана УМАНЦЯ. І тут також: його вдова домагається частки у Полошках, Некрасовому, Студенку. Наскільки відомо, «сотниківні» зрештою пощастило відстояти свої майнові права. А ось іншій жінці – глухівській мешканці Мотроні Петрівні довелося віддати землю та будівлі на Білополівці за несплачений борг бунчуковому товаришу (козацький чин, відповідний вищому офіцерському) Якову РОМАНУ. Містить давній архів і справи про знесення глухівським козаком Яковом Лященков межових знаків на грунтах глухівського священника Євфимія Полошківського в районі нинішнього Червоного, суперечку за землю та майно у Березі між ще однією духовною особою – Кирилом Іваненком та козаками Іваном та Кирилом Клименками. Збереглися у архіві й документи, що стосуються торгівлі, наприклад датована 1749 р. (після першої великої пожежі – 1748) інструкція Генеральної військової канцелярії глухівським міським урядовцям Івану Винді та Матвію Матяшу, яка категорично забороняла підвищувати ціни на товари та змінювати одиниці виміру. Того ж таки року, через розширення вулиць при перебудові після пожежі канцелярія переводить крамниці Я. Романа (див. вище – авт.) в інше місце. Великий масив документів стосується, так би мовити, чистого криміналу. З цього ряду, наприклад, справи про крадіжку подружжям глухівських мешканців цимбалістих речей і грошей з крамниці значкового товариша Олексія Родіонова ( 1756р.), обтяження поборами та побиття глухівчан вахмістром Толбичиним (1757Р.), розкидання огорожі на грунтах кур’єра Щерби глухівським міщанином Каленіченком (1772р.). Одна з найбільш ранніх (1704р.) – справа про крадіжку зерна у мешканця Тулиголова Федора Мироненка. Як бачимо, у документах XVIII ст. фігурує досить багато людей з прізвищами, які побутують у нашому місті й понині. Тут логічним буде припустити певну спорідненість. Можливо, нащадки глухівчан, зазначених у давніх актових джерелах, зберігають інші письмові артефакти.
За матеріалами зазначених дослідників Микола Стороженко
За матеріалами зазначених дослідників Микола Стороженко
Поділитися в соціальних мережах:
Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter