Новина з категорії: Культура

Духовна стезя Довженка

Глухів та навколишні співучі села зіграли значну роль у становленні О. П. Довженка як митця і мислителя. Період навчання у Глухівському учительському інституті з 1911 по 1914 рік був періодом становлення Довженка як особистості і черговою сходинкою до вершин світової слави. У Глухові Довженко вперше познайомився з мистецтвом кінематографу ( ілюзіон Терещенка); тут він мріяв про власне кіно, захоплювався грою геніальної української акторки Марії Заньковецької, читав в оригіналі класиків української літератури, а в інституті оволодівав азами художньої майстерності. Тут, у колишній гетьманській столиці, він обрав, для багатьох невідомий, напрямок життя – духовного наставника, політичного діяча і борця за волю українського народу.

 Як згадує вчителька І. А.Коваль,- «Довженко «На інститутських вечорах» завжди виступав з художнім читанням. Улюбленим його предметом була література. В той час… літературу викладав Вікторіан Васильович Голубєв - великий знавець і тонкий її цінитель. Дуже часто Довженко і Голубєв виступали з художнім читанням на вечорах разом. Мені здається, що саме Голубєв зробив деякий вплив на Довженка як майбутнього письменника». Саме цей викладач задав тему вступного твору – «Виходячи із м’яких юнацьких літ у сувору жорстоку мужність, забирайте з собою всі рухи людської душі, не залишайте їх на дорозі, не піднімете потім», який Довженко дописував усе своє свідоме життя. У вихідні дні Олександр разом зі своїм однокурсником Петром Фурсою, котрий жив у селі Береза, відвідували це село і організували там своєрідний етнографічний ансамбль: його учасники співали пісень, танцювали, готували вистави. Тут вперше Довженко почув легенди про скарби давніх поселень Монастирища і Звенигори, що пізніше, значно переосмислене, знайшло відображення у його фільмах. Про цей період життя у листі до І.А. Коваль митець,завершуючи роботу над «Зачарованою Десною», писав: «Я згадую Глухів і свою романтичну юність… учительський мій інститут. Він стоїть переді мною, як живий, білий, чистий, з штамбовими трояндами і посипаними жовтим піском доріжками садка. Пам’ятаю домову інститутську церкву, в якій я, 17-річний юнак, стоячи на колінах перед аналоєм на сповіді перед законовчителем Олександром, відмовлявся від віри в Бога… Інститут згадую з любов’ю… Низько кланяюсь дому рідному і всім його трудівникам»

Слава супроводжувала геніального кінорежисера. Його фільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Іван», «Аероград» не сходили з екранів. Він стає лауреатом Державних премій СРСР, одержує звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, пізніше - Народного артиста СРСР... Та, пройшовши кола Дантового пекла, коли митця за «Україну в огні» було привезено до Кремля, « порубано на шмаття і окривавлені частини… душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах», він звертається до Бога: «Я почав молитися Богу… Він… робить людину доброю, людяною, духовно високою…Бог в людині, Він є або немає. Але повна його відсутність – се великий крок назад і вниз. У майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, а до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного… І тоді зникне сірий звірожерський будень».

Нині по-особливому звучить пророцтво Довженка: « Україну не перемогти!». Викладачі і студенти Глухівського національного педуніверситету, що носить його ім’я, перейняли духовну естафету славного випускника вузу і свято зберігають пам’ять про нього, бо саме на таких титанах тримається віра народу у краще майбутнє нашої молодої держави.

Микола Гурець

Поділитися в соціальних мережах:

Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter

Схожі новини