Новость из категории: Статьи

«Камо грядеши, Глухове?!»

Це сталося тоді, коли Глухів ще був гетьманською столицею. На Слобожанщині, у козацькому поселенні Мерефа, мали судити козака Івана Роботу за втрату казни козацької сотні. Чи гроші вкрали, чи він їх розтринькав,- вина козака не була повністю доказана. Тому його закрили у в'язниці, приставили вартового-козака, а наступного дня повинен був бути суд і покарання.

Покарання було простим: винуватого прив’язували до стовпа, поряд клали палицю і кожен з козаків міг ударити засудженого. Іван Робота боявся не стільки фізичного покарання, а того публічного приниження перед усією громадою, тому він не міг заснути, його лихоманило і він шукав виходу із цієї безнадійної ситуації...

Опівночі у напівсні-наяву він побачив перед собою дивну істоту з мідними очима, що улесливо запропонувала йому допомогу. У народі його називають Лукавим. Іван погодився.

- Ти напишеш кров'ю угоду зі мною, що віддаєш мені душу, а потім закопаєш на П’яному болоті під Глуховом, - умовляв козака жахливий нічний гость, - а все інше я тобі влаштую.

Коли таємничий гість розтанув у нічній млі, Робота попросив у вартового перо і папір, роздряпав руку і кров’ю написав угоду та сховав її за пазуху.

Раптом здійнялася буря, небо затягло хмарами, замиготіли блискавки, загримів грім, запалали хати у Мерефі, загорілась і в’язниця. Вартового як вітром здуло, хтось відкрив засув на дверях, і Іван вийшов з палаючої в’яз- ниці. Непомічений, серед зливи і грому, він примчав додому, загнуздав свого вороного і у відблисках пожеж добрався до стольного граду Глухова …

А увечері, знайшовши вказане Лукавим П’яне болото, вирив ямку і мокрим дерном закидав кров’ю написану угоду. У ту ж мить здійнялася над Глуховом буря, почалися пожежі...

З того часу жив Іван зовні добре, у повному достатку. Але, коли виповнилось йому сорок років, знайшли його мертвим на болоті. Казали, що нібито чули люди, як страшно кричав він перед тим, але ніяких ознак насильницької смерті на тілі не було виявлено, тільки обличчя було спотворене від жаху… Відтоді у Івановому роду його нащадки по чоловічій лінії почали у сорок років загадково вмирати...

До речі: цю темну угоду восени 1749 року на П’яному болоті знайшли глухівські козаки Винда, Лисенко, Рудковський та інші і передали на розгляд до Генеральної військової канцелярії. Залишився документ допиту Івана Роботи, де він «при собранії присутствующих Енеральной войсковой канцелярії господ членов призван і увіщеван, о подписании ім карти і на оной кровію своєю князю бесовскому показал, яко тую карту он писал и на оною кровію своєю подписался»…

Пройшло багато років. І ось спекотного літа 1991 року з'явився у Глухові далекий нащадок того Івана, теж Іван Робота. За згоди о. Володимира, у Миколаївському храмі він зі свічкою в руках каявся за гріхи свого далекого предка і відмовлявся від Лукавого. Цей факт зафіксувала знімальна група українського телебачення під керівництвом Олексія Зотикова. Ця подія була знакова: відбулись великі зміни - розпалась велика імперія, і розкрились двері храмів на всій території колишнього Радянського Союзу, і Україна одержала волю, і сподівались усі, що заживуть відтепер щасливо і заможно.

Та не так сталося, як гадалося. Може, тому, що не всі ще Івани від Лукавого відмовились. Одних тримали гроші, інших приваблювали високі пости, ще інших, одержимих, - люта ненависть до України, до її звучної мови, до її духовної культури, до її Божественного призначення.

А саме Глухів, як і Київ, відігравав і відіграє значну роль в історії України. Не випадково ще 312 років тому астролог Яків Брюс, який вбачав особливу роль Глухова у виконанні цього призначення, порадив Петру І зробити його столицею Гетьманщини.

"В цей час Гетьманщина, пише про Глухівський період 1708 -1782 років доцент Глухівського Національного педагогічного університету ім. О. Довженка В. І. Бєлашов, - являла собою республіку, політико-правовий зміст якої у порівнянні з іншими країнами мав неперевершені демократичні засади і здобутки. Законодавчі, виконавчі і судові органи влади забезпечували республіканську форму правління, яка суперечила російському абсолютизму".

Саме в Глухові постав феномен "козацької і сторіографії". Тут військові канцеляристи, всупереч петербурзькій адміністрації, дали правдиву історію України, відобразили самостійницькі прагнення козацької старшини. Так з’явились "Діаріуш" Миколи Ханенка, "Разговор Великороссии с Малороссией” Семена Дівовича, "Щоденник" Якова Марковича, "Історія Русів", до створення котрої причетні Олександр Маркович і декабрист Олександр Бріген. Тут народилися всесвітньо відомі митці: Антон Лосенко, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, тут за гетьманства Кирила Розумовського з'явився професійний театр, що мав оперну і драматичні трупи, а також хор і оркестр, де ставились трагедії Есхіла, комедії Мольєра, драми Шекспіра…

Здається, що давні події залишаються надбанням тільки історії і літератури, та насправді вони вторгаються у наше життя, де відбувається поєдинок між світлими і темними силами: і сьогодні то за гроші, то за посади, і, навіть, за невеличкі матеріальні винагороди наївні продають «посередникам» найцінніше …. Варто все-таки зважити на небесних терезах: «Камо грядеши, Глухове?!»

Віктор Лисенко, депутат Сумської обласної ради

Микола Гурець, краєзнавець



Поделиться в соцсетях:

Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter

Похожие новости