У Лобасівщині вже не видно джерел
Певні, що нині більшість мешканців нашого міста асоціюють лісопаркову зону Глухова виключно з Борком. З їхньої свідомості за останні двадцять років якось випала інша примітна складова нашого «зеленого намиста» – урочище Лобасівщина.
На фото: так нині виглядає головне джерело Лобасівщини
Мальовничий ліс, який постав на вапнякових схилах заплави Есмані в тому числі й зусиллями місцевих селян за часів Столипіна, поросле старими вільхами верхове болото з десятками джерел т. зв. Калинового ключа, просторий степовий вигін притягували до себе природолюбів, краєзнавців та прибічників активного відпочинку з Глухова й околишніх сил. Тут функціонували лижні траси, туристичні маршрути. Місцями масового відвідування - а можна сказати що й паломництва! - були два джерела: найпотужніше– на початку старого вільшаника й інше, трохи далі, під вапняковою кручею, криниця, свого часу розчищена глухівськими ентузіастами. Сюди постійно виїжджали учасники екологічних акцій, військово- спортивних змагань, випускники, студенти. Окремого висвітлення потребує тема постійної людської присутності: хуторів і кладовищ у глибині лісу, великої садиби лісника…
Днями, скориставшись слушним випадком, навідався до верхових болот Лобасівщини, де не був чотири роки. За цей час тутешні краєвиди неабияк змінилися. Простір вигону вкрили зарості високих трав і молоді деревцями. Тут ліс наступає на відкритий простір, а на прилеглому болоті, навпаки, відступає - в око впадають групи сухих вільх.
Андрій КОВАЛЕНКО
Поділитися в соціальних мережах:
Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter