Новость из категории: Статьи

Жива історія Глухова

На минулому тижні, 13 листопада, пішов з життя Ігор Іванович СБИТНИЙ, відомий глухівчанин, громадянин нашого міста, в самому високому розуміні цього слова. Хтось вважав його непересічним місцевим краєзнавцем. Повністю розділяючи таку оцінку, тим не менш, вважаємо її недостатньо ємною. Ігор Іванович непросто знав цікаві подробиці історії, життя міста, починаючи з буремних двадцятих років нашого століття, не просто зберігав якісь раритети, унікальні письмові пам'ятки, світлини. Він мав чітке бачення місця того чи іншого артефакту, пам'ятки, події на примхливій історичній палітрі Глухова. У своїх спогадах, що друкувалися на шпальтах різних міських видань, він не лише ділився цікавими подробицями життя міста, але вибудовував їх у систему – образ Глухова на новітньому етапі історії.

Головним стрижнем цього образа була правда – правда про Глухів, яка не давала забути про славетні (Терещенки), трагічні (репресії тридцятих років, німецьку окупацію) сторінки його історії, і водночас – наваяти «розлогу клюкву» про деякі історичні епізоди – наприклад, визволення Глухова від фашистських загарбників. Ігор Іванович не сприймав брехні в жодному варіанті – навіть у найблискучіших обкладинках, навіть начебто для самої благої мети. Він оперував виключно тим, що дійсно є, що, дійсно, було. Він на інстинктивному рівні відчував правду історії, і усвідомлював до найглибших сердечних глибин красу оточуючого світу, природи. В цьому – цінність його особистості, його унікальність, і, водночас, ознака належності до дуже нечисельного прошарку КОРІННИХ глухівчан.
 
Він не гнався за багатством, але мав у себі цілий світ: яскравих спогадів, непересічних вражень, чудових краєвидів, створеного навколо свого скромного будиночка на Валовій маленького дива: городу, де вирощував небачені за розмірами, з прекрасним смаком помідори, суниці, де плекав розкішні тюльпани, віоли, та ніжні пізньоцвіти, де взимку було повно синичок, яких він підгодовував спеціально заготованим соняшниковим насінням. Він був людиною щедрої душі, і щедро ділився всім що мав. Ось і в мене на садибі щовесни буйно розквітають його тюльпани, а восени пізньоцвіти – останнє нагадування про весну напередодні осінніх приморозків. Вони – живе нагадування про нього. Й інші довго пам'ятатимуть його – і завдяки квітам, і спогадам на сторінках «Соборного майдану», і – як живу історію та совість Глухова.
 
Андрій КОВАЛЕНКО


Поделиться в соцсетях:

Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter

Похожие новости