Новость из категории: Статьи

Шалигінський процес: як судили «ворогів стаханівського руху»

 Вісімдесят п’ять років тому, у лютому 1936 року , скромний райцентр, тоді Чернігівської області – Шалигіне - на деякий час попав у центр уваги всього Радянського Союзу ,завдяки гучному судовому процесу.

Шалигінський процес: як судили «ворогів стаханівського руху»

Головував на ньому сам очільник Верховного Суду УРСР , а хід засідання висвітлювали кореспонденти провідних українських та союзних періодичних видань: журналу «Комуніст», газети «Ізвєстія», інформагентства РАТАУ тощо. Справа стосувалася викриття групи ворогів-шкідників, які намагалися зірвати стаханівський рух у галузі цукрового буряківництва. Ось що писала про це «Соціалістична Харківщина»:

Судовий процес над ворогами робітничого класу та колгоспників прибула до району сесія Найвищого суду України у складі: голови Найвищого суду тов.. Желєзногорського ( Железногорський- Айзенберг Григорій Абрамович очолював ВС УРСР у 1934 – 36рр. – ред.) , членів найвищого суду Собчака і Дубініна. Державним обвинувачем виступає заступник наркома і генерального прокурора України тов. Бенедіктов. Суд задовольнив клопотання робітників і колгоспників Чернігівщини, і затвердив громадським обвинувачем стахановку – доярку Козакову, і від профспілки робітників радгоспів – Гуріна. Оборонцями на суді виступатимуть т. т. Вітейнський і Тарнопольський.

Винувальний висновок, оголошений на судовому засіданні, викрив усю ту підлу роботу класових ворогів: раніш розкуркуленого який в минулому судився В., П., П., К., С. Ці підлі вороги 9 лютого цього року зайшли до жіночого гуртожитку маріїнського відділку володимирівського бурякорадгоспу, зачинили двері, і В. наказав цій згарї почати цинічний знущальницький «медичний» огляд. Знаючи що В. і інші працюють у радгоспі, стахановки і робітниці, які були в гуртожитку, не звернули на них жодної уваги, тоді В. (з іншими означеними – ред.) накинулись на робітниць, виділивши з присутніх стахановців, зокрема першу стахановку Гусикову Пелагею, а потім Каторгіну Уляну, поклали на стіл, роздягли догола, і почалося цинічне знущання.

Всі підсудні визнали себе винними. Допит свідків, судове слідство показали контрреволюційну роботу зграї ворогів робітничого класу і колгоспників.

На ім’я суду надходять численні заяви від колгоспників Чернігівської області з вимогою суворо покарати класових ворогів. У відповідь на підлу вилазку ворогів народу у Шалигінському районі розгортається стахановський рух, що охоплює колгоспників на боротьбу за виконання сталінських завдань у боротьбі за 200 – 250 центнерів буряків. Колгоспниця артілі ім. Постишева Яловенко Ксенія зобов’язалася дати 1000 центнерів буряків. Таких зобов’язань не мало.

Треба відзначити, що місцеві організації, зокрема політвідділ радгоспу не виявили пильності в своєчасному викритті класових ворогів.

Відразу зауважуємо, що не наводимо повних прізвищ підсудних, оскільки ті й сьогодні носить чимало людей у Шалигіному, Глухові та околишніх селах. Щодо іншого, досить цікавою є наявність у складі суддів такого собі СОБЧАКА. Чи має він якесь відношення до відомого громадського і політичного діяча часів перебудови, першого пострадянського мера Санкт – Петербургу Анатолія Собчака? З біографії останнього відомо, що його батько, інженер – залізничник, мав польсько – чеське шляхетське походження. З відомих причин він цей факт особливо не афішував, як і наявність, скажімо, близьких родичів. За першої слушної нагоди його рідня, мешкаючи в узбецькому Коканді, змінила графу національності у документах, записавшись росіянами. До думки щодо спорідненості з учасником шалигінського процесу самого Анатолія Олександровича підштовхує свідоме обрання ним фаху правника. Певної поживи для роздумів додають і спогади кокандського краєзнавця М. Західова, котрий стверджує, що батьки майбутнього петербурзького міського голови були доволі тісно пов’язані з керівником районного паспортного столу в Ташкенті – такою собі Кнарою СОБЧАК. На цьому мабуть слід зупинитися, бо історія роду не є предметом нашого дослідження.

Шалигінський процес: як судили «ворогів стаханівського руху»

Отже, низка мешканців Шалигиного з буряківницького господарства, отримали серйозні звинувачення. Наскільки можна зрозуміти з фабули злочину, викладеної в газетних публікаціях, справа стосується зґвалтування. Втім, кореспонденти обмежуються констатацією якогось «цинічного знущання». Можна, звичайно, списати все на лицемірство і показний моралізм сталінської епохи, але, наскільки відомо, у висвітленні судових процесів тих часів – байдуже, суто кримінальних чи політичних – такі речі називали своїми назвами, без будь-якого святенництва.

Головний акцент тут – на класовому, вороже – шкідницькому характері дій підсудних. Для нас він теж, мабуть, найцікавіший, але зовсім з інших міркувань, ніж ті, що їх висловлювали записні стахановці та заідеологізовані газетярі.

При ознайомленні з публікаціями про шалигінський процес, наприклад, впадає в очі, що постраждалі, «молоді відокремлені стахановки», мешкали в гуртожитку - тобто були заїжджими. Привертає увагу й очевидна байдужість їхніх колежанок до кричущого насильницького прояву – таке собі суцільне заперечення колективістської моралі доби розвинутого сталінізму.

Тема байдужості, бездіяльності оточення, разом з типовим для сталінської доби пафосним розвінчуванням «класового ворога» є наскрізною у судовому нарисі Я. ЧЕРКАСЬКОГО про шалигінський процес, написаному напередодні завершення слухань. Ось як розцінював автор ігнорування стаханівського руху на селі:

Ненависть до радянської влади, до стаханівського руху підштовхнула В. і П. до активного виступу. Приспавши пильність районних організацій, вони розраховували на повну безкарність.

Маріїнський сигнал лишився, проте, непочутий. Шалигінські районні організації не розпізнали нового маневра класового ворога проти стаханівського руху.Своєю бездіяльністю вони фактично потурали мерзотникам чинити свої ганебні злочини, повторювати їх…

Уособленням цієї бездіяльності, яка за законами викривального жанру сталінського агітпропу у кінцевому витоці обов’язково має сполучитися з відвертою «контрою», стала для судового кореспондента фігура самого керівника відділку – такого собі ФЕЙРАБЕНТА. Він вже начебто розвалив роботу іншого підрозділу, косіорівського, а на новому місці:

…. насамперед почав переслідувати стахановок, він їх виганяв з контори, викидав з гуртожитку. Ворог Фейрабент заявляв стахановкам:

- Не беріть більше зобов’язань, а то випишу з списку стахановців.

Він і на суді вдавав дурника, але суд розкрив цього класового ворога, і притягнув до карної відповідальності.

Як доповнюючий штрих – зауваження, що у радгоспі зовсім не дбають про побутові умови для працівників: робітничий гуртожиток не має навіть нормальних спальних місць, його мешканці відпочивають на соломі. Ще одна деталь: у знущаннях над стахановками брали участь місцевий комірник і конюх.

Опис шалигинських неподобств доповнюється наведенням інших «фактів злочинного ставлення до стаханівців» на Чернігівщині. Їм, виявляється, то відмовляють у підвезенні кормів на ферму, мотивуючи, що коли такі круті працівники, нехай самі впораються, то всіляко лають їх, переводять на інші посади, зменшують вдвічі зарплатню, а декому відмовляють у наданні житла. Спроба автора прикрити всеохоплююче несприйняття стаханівщини переліком всіляких «ударницьких» ініціатив: обіцянками врожаю у півтони чи навіть тону буряків на гектар (при тому що сталінські накреслення передбачали 200 – 300 кг. – авт.) - виглядає як вживання такого собі фігового листочка. Тим більше якщо зважити, що, виявляється, цитуємо: «…маріїнський відділок радгоспу дав лише 41центнер буряка з гектара».

Ось це, мабуть, і є головним для розуміння причин подій у Шалигиному. Збільшити врожай у дванадцять з половиною разів! За рахунок чого? Передове технічне оснащення, застосування нових агротехнологій можемо сміливо відкинути – вони в тридцяті роки впроваджувалися темпами, явно недостатніми для такого шаленого прогресу. З інших наявних методів залишлися лише надзусилля працівників і те, що називають ТУФТА, тобто створення надсприятливих умови для «своїх» - вряди-вгоди траплялося що й молоденьких симпатичних працівниць - приписування їм зайвих кілограмів або центнерів за рахунок інших. У зв’язку з цим цікавим видаються і надзвичайно юний вік осоромлених майбутніх «героїнь праці», 16, 17, 18 років, й очевидний сексуальний підтекст інциденту. Тут наведемо витяг зі ще однієї кореспонденції Черкаського про судовий процес, де він повідомляє ось таке про одну з постраждалих :

18-річна стахановка Г. перша взяла на себе зобов’язання боротися за 500 цнтн. з га. В умовах переслідування класових ворогів, без будь-якої допомоги ( ага, так і не було підтримки – А. К.) з боку адміністрації та громадських організацій радгоспу Г. для своєї ділянки буряка зібрала 12 центнерів попелу, 6 цнтн. пташиного посліду, далеко за межами радгоспу вишукувала добрива, щоб виконати свої зобов’язання

Самотужки зібрати стільки всього, молодому дівчиську, без чиєїсь владної, причому, в умовах 30-х років, напевне дуже сильної протекції – це щось з розряду фантастики, причому не дуже наукової.

Ще один красномовний епізод, з повідомлення інформаційного агентства РАТАУ, стосується іншої справи, яка пішла «причепом» до шалигінського процесу – нападу «антирадянщика» К., вантажника з шалигінського цукрового заводу на ще одну стаханівку – «п’ятисотницю»:

19 лютого краща стахановка Ревякінської філії Володимирівського бурякорадгоспу (Шалигінський район Чернігівської області) 16-річна Оксана С., яка прибула на шалигінський завод брати добриво, помітила, що вантажник К. кидає грудки вугілля у суперфосфат.Вона поскаржилася завідавачеві двора, той зробив зауваження вантажникам.

У відповідь на це К. завалив С. в сніг, оголив, почав знущатися з неї, закликаючи до цього інших вантажників.

На гамір прибіг охоронник Кас’яненко і «став обороняти стахановку від бандита». Робиться наголос, що К. розкуркулили 1933 року. Додамо що в матеріалах шалигинського процесу, абсолютно в дусі епохи, всіляко обігрується тема куркульського походження підсудних та їх налаштованість проти радянської влади :

У ворогів стахановського руху К., В.,П. була одна ціль – змусити передових людей – п’ятисотниць відмовитись від боротьби за високі врожаї буряків, від участі у найславнішому рухові нашої доби.

Запорука майбутніх – не суть важливо, справжніх чи на папері надвисоких врожаїв – всі оті попіл, пташиний послід, суперфосфат … бралися не з бозна звідкіля, а відривалося від конкретних виробничих підрозділів, трударів, з метою вдовольнити чергові примхи «вождів». А ще стаханівщина неминуче зменшувала, надто у радгоспах, і так мізерний трудовий тариф. Це, звичайно, знаходило спротив: і прямий, як у гуртожитку, на заводі, й прихований, як у Фейрабента. Щодо останнього, керівники нижчої ланки у своїй переважній більшості аж ніяк не горіли бажанням робити приписки.

Фінал драми виявився абсолютно передбачуваним: 18 березня суд ухвалив вирок. В. і П. присудили до вищої міри соціального захисту – розстрілу. Інші отримали 10, 5 та 3 років позбавлення волі. Також:

За ухвалою суду до відповідальності притягуються керівник маринського відділку Файрабент, а також комірник Ш., який, як виявилось, брав участь у ганебному знущання зі стахановок.

Суд над вантажником цукрозаводу, відбувся 19 – 20 березня. Він завершився винесенням ще одного розстрільного вироку. Ну, й:

У спеціальній постанові Найвищий суд ухвалив притягти до відповідальності Г. та К. (не брали участі в нападі, але й не стримували К. – А. К.), співучасників цього бандитського нападу. Справу на них передано до Генеральної прокуратури України.

Замість післямови:

Взагалі 1936 рік видається спокійним, особливо на фоні хвилі т. зв. Великого терору 1937-38 років. Щоправда дехто у невеликому Шалигиному мав з цього приводу геть іншу думку, щоправда публічно озвучувати її не наважуючись.

Андрій КОВАЛЕНКО

 



Поделиться в соцсетях:

Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter

Похожие новости