Зупинись, перехожий: з історії однієї фотографії

Є два зображення в м. Глухові, перед якими люди зупиняються в роздумах. Це ікона Божої Матері Триручиці на східній стіні Миколаївського храму і неординарна велика фотографія на фасаді одного з будинків, що навпроти військкомату.

Велична ікона на древньому храмі дає надію людям на мирний і благодатний день грядущий, і тому перехожі зупиняються, щоб звернутись з молитвою до цієї рідкісної ікони за духовною допомогою… А приїжджі до Глухова запитують: - чому образ Пресвятої Богородиці зображений з трьома руками?! (Про це буде наша розповідь у наступному номері газети). А проходячи вулицею Києво-Московською м. Глухова, часто можна побачити біля будинку № 12 людей, котрі розглядають зображення на банері, де чоловік у військовій формі зустрічається зі своєю сім’єю.

Вгорі на збільшеній фотографії напис «Пам’ятаймо про Велику Перемогу!» а внизу: «Береза: 30 серпня 1943р.» - Чому Береза? – запитують перехожі. – І хто зображений на цій фотографії? Ця давня фотографія на стіні фасаду п’ятиповерхового будинку повертає нас у грізний 1943-й рік, у час визволення Глухівщини і м. Глухова від фашистської окупації… Що ж такого особливого на цій давній світлині, що вона обійшла майже всі фронтові газети і зупинилася на фасаді п’ятиповерхівки?!

Сюжет хвилюючий: сержант-фронтовик Леонід Миколайович Сивенко біля своєї хати в с. Береза обнімає свою дружину Матрону Нестерівну з маленькою донькою Надійкою на руках; поряд, тримаючись за приклад ще не охололого автомата, тягнеться до нього 8-літній син Володимир, а трохи осторонь задумливо і дуже пильно дивиться на батька у військовій формі 12 – літній син Микола… Саме цю коротку щасливу мить несподіваної зустрічі воїна-визволителя зі своєю сім’єю і закарбував на фото військовий фоторепортер Кінеловський і ця пам’ятна швидкоплинна мить на чорно-білій світлині стала надбанням вічності і досі хвилює наших небайдужих співвітчизників. Тоді, 30 серпня 1943р., шоферу-сержанту Леонтію Сивенку пощастило. Командир військового підрозділу танкового корпусу генерала Рудченка дозволив побувати в с. Береза, де жила його сім’я – дружина з трьома дітками і він на військовій машині у супроводі фоторепортера побував вдома. Незабутня зустріч! Вона додала солдату сили пройти дорогами війни і живим, здоровим повернутись додому з орденом Червоної Зірки і багатьма медалями на грудях. Нині вони зберігаються у Глухівському краєзнавчому музеї. Була ще одна цінна нагорода – мисливська рушниця від управління танкової бригади 23 танкового Глухово-Речицького ордена Леніна Червонопрапорного ордена Суворова полку. Після війни Леонтій Миколайович працював завфермою у місцевому колгоспі, пізніше – мірошником.