Я глухівчанка, люблю свою землю - і я цим пишаюся

"Айно" красива країна! - погоджуються зі мною місцеві.

А я все згадую, як перебуваючи в Японії, мала можливість спілкування з американцем та австрійцем, що одружені на японках і живуть в Токіо.

Вони все мене розпитували, чому ми повертаємось жити в Україну, що то за земля така. Хіба в Японії погано? Ось вони всім задоволені. Тут їм краще ніж в Америці та Відні.

- Чи то є у вас гори?

- Так, є!

- Чи то є у вас океан?

- Море, річки, озера є!

- Яке у вас населення? Яка середня зарплата? Які національні страви? І з чого готують отой ваш «борщ».

Вони розпитували і розпитували.

А як почули про мій 1000 - річний native town Hlukhiv , то почали шукати його історію в Google, бо моя розмовна англійська все ще хромає.

Мені здається, вони так і не зрозуміли, що то за коріння такі є в слов’янських душах, які тягнуть українця додому, в рідні Карпати, в рідні степи Наддніпрянщини, в Поліські ліси та луки та на Чорноморське узберіжжя…

Зараз я в Закарпатті. Тішусь горами і річками. Вітаюсь кожного ранку з яблуньками- дичками, що схилились докупи, як закохані, посеред полонини, і читаю їх минуле життя по легендам…

Пишаюсь тим, що я - українка, люблю свою землю.

Наталя Горєлова