Путін біля воріт!? Не треба бути песимістом
Звідколи сусідня «братерська» країна почала накопичувати війська на наших кордонах, і градус тривоги навколо став зростати, до мене почали звертатися з проханням, аби написав щось оптимістичне: що армія у нас не така, як 2014 року, що Україну реально підтримують на міжнародній арені, що українців уже не зломити , і т. ін. Мовляв, від патріотичної громади треба гідно відповісти на оте «всепутінпридейнамкранти».
Тим не менш, тут не варто й занурюватися в песимізм. Можлива путінська навала чи окупація точно не зробить наше життя кращим. Російські пропагандисти вже починають говорити про якусь колективну провину українців, і що нашу Вітчизну треба піддати тотальній денацифікації. Що це означає, гадаю, не треба пояснювати. Голодомор і ГУЛАГ не стерлися з масової свідомості, та й Чечня з Сирією, Донбасом – постійно нагадують, з ким маємо справу.
Зауважимо також, що життя простих фінів наприкінці тридцятих років було не набагато заможнішим й успішнішим, ніж у населення сталінського СРСР. Однак, вони змогли об’єднатися і відстояти країну, бо мали усвідомлення важливості захищати свою свободу. Знову цитуємо Карла – Густава Маннергейма:
Новий час – нові обов’язки. І все ж, як і раніше, всі основні питання вирішують залізом і кров’ю. Для захисту нашої свободи армія повинна бути в повній бойовій готовності. Фортеці, гармати і іноземна допомога не допоможуть, якщо кожен чоловік не усвідомить, що саме він стоїть на сторожі країни. Нехай пам’ятають чоловіки Фінляндії, що без одностайності не можна створити сильну армію і, що тільки сильний народ може безпечно творити своє майбутнє.Попри всі наші негаразди і розхитану економіку, ми, поза сумнівом, вільна країна. Свобода – мабуть, головне досягнення України за тридцять років її незалежного існування. Воно, до речі, дозволяє переважній більшості наших людей жити у відносному достатку – в усякому разі не гірше за росіян, чия країна незрівнянно багатша на ресурси, але практично полишена свободи. У нас, щоправда, не всі усвідомлюють її цінність. Але їх явно не критична більшість. Знаю що в Україні та окремо взятому Глухові вистачає тих, хто готовий зі зброєю в руках відстоювати свою свободу і свою країну. Ось це і дає привід не бути песимістом.
Андрій КОВАЛЕНКО
Поділитися в соціальних мережах:
Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter