Новость из категории: Статьи

«Закон бутерброда», опеньки і польські

Як відомо, ніщо в цьому світі не працює стабільніше за так званий «закон бутерброда» - він же закон підлості. І цього разу, якраз тоді, коли треба виїжджати на омріяний відпочинок до Середземного моря, після щедрих дощів полізли гриби. В день від’їзду ми з дружиною відвідали базар, заглянули на ряди, де зазвичай продають дари лісу, і обімліли від різноманіття білих та міцненьких, молоденьких, з фіолетовим пролиском на голівках польських. Тут ще й товариш стрівся, відзначив: чого, мовляв, не в лісі – Борок з самого рання сповнений грибниками, і за півгодини всі мають щонайменше відро. Ну як тут не згадати «добрим» словом підступність бутерброда, що обов’язково пада маслом додолу, як не пожалітися на своє вічне невезіння! Друга половина на всі такі мої бурчання зазначила6 тобі, власне, ніхто не забороняє обирати: або Туреччина, або, будь ласка, всі ліси навколо Глухова – твої.

Звісно, вибрав Туреччину, оскільки за подорож до неї було сплачено заздалегідь. З відпочинком склалося цілком нормально: тепле море, сафарі мальовничими горами, спускання у не менш мальовничі печери, відвідання античних руїн. Все це, однак, не притамувало палкого бажання навідатися до нашого глухівського лісу. Тож після повернення, тільки но відіспалися, гайнули на тихе полювання. Воно розпочалося так собі: спочатку втрапив на сімейку опеньок біля кремезного, понад метр у діаметрі, дубового пенька, нарізав пів відра, а далі якось застопорилося. Тоді пішов до сосняку, де знайшов десятка зо два гарненьких маховичків і зрізав три пізніх красноголовці, з величезними, з відерне денце, шапчинами, та низькими й дуже міцними - аж ніж скрипів – ніжками…

З польськими: хоча й не червиві, але чи не кожен погризений слимаками або лісовими мишками; подекуди стільки, що годі розігнутися півгодини, подекуди – пустка. Назбирав їх з півтора відра, телефоную дружині. Вона – теж не в захваті: опеньок на звичних місцях – зась; тільки подекуди у траві, спромоглася зібрати три жменьки, з польськими – як і в мене: - А може ну його, аж не з пустими руками. Хоч цього разу приїдемо додому вчасно, пообідаємо, спати вкладемося не о третій за північ. Погодився, поїхали, але вже на узліссі щось ніби підказало: перевірте галявинку біля старого дубового зрізу. Прислухалися, розсунули густющу траву – і пропали. Звідусіль на нас визирали опеньки сімейками, звивистими рядочками, поодинокі. Дві години не могли відірватися від такого щастя, а коли врешті отямилися, виявили, що нарізали цілих три відра. Стали вирішували, як і де розмістити «врожай» - багажник виявився для нього замалий – аж тут поряд зупинився знайомий грибник, і, поглянувши на наше добро, висловив своє щире співчуття: як з усім лишень впораєтеся, безсонна ніч вам гарантована. Дійсно, наш черговий, як його називаємо, вечір сімейного єднання, тривав аж до третіх півнів, а після короткого відпочинку дружина аж до наступної ночі все обварювала- смажила - консервувала. Добряче натрудилися, одним словом. Тим не менш, грибну «оскомину» збили.
 
P.S. На момент закінчення «тихого полювання я та дружина були так знесилені, що не схотіли навіть фотографуватися. Так що наперед прошу вибачення у читача, що ілюструю свою оповідку фото з сімейного архіву.
 
Сашко Боровик - Маслюківський


Поделиться в соцсетях:

Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter

Похожие новости