«Закон бутерброда», опеньки і польські

Як відомо, ніщо в цьому світі не працює стабільніше за так званий «закон бутерброда» - він же закон підлості. І цього разу, якраз тоді, коли треба виїжджати на омріяний відпочинок до Середземного моря, після щедрих дощів полізли гриби. В день від’їзду ми з дружиною відвідали базар, заглянули на ряди, де зазвичай продають дари лісу, і обімліли від різноманіття білих та міцненьких, молоденьких, з фіолетовим пролиском на голівках польських. Тут ще й товариш стрівся, відзначив: чого, мовляв, не в лісі – Борок з самого рання сповнений грибниками, і за півгодини всі мають щонайменше відро. Ну як тут не згадати «добрим» словом підступність бутерброда, що обов’язково пада маслом додолу, як не пожалітися на своє вічне невезіння! Друга половина на всі такі мої бурчання зазначила6 тобі, власне, ніхто не забороняє обирати: або Туреччина, або, будь ласка, всі ліси навколо Глухова – твої.

Звісно, вибрав Туреччину, оскільки за подорож до неї було сплачено заздалегідь. З відпочинком склалося цілком нормально: тепле море, сафарі мальовничими горами, спускання у не менш мальовничі печери, відвідання античних руїн. Все це, однак, не притамувало палкого бажання навідатися до нашого глухівського лісу. Тож після повернення, тільки но відіспалися, гайнули на тихе полювання. Воно розпочалося так собі: спочатку втрапив на сімейку опеньок біля кремезного, понад метр у діаметрі, дубового пенька, нарізав пів відра, а далі якось застопорилося. Тоді пішов до сосняку, де знайшов десятка зо два гарненьких маховичків і зрізав три пізніх красноголовці, з величезними, з відерне денце, шапчинами, та низькими й дуже міцними - аж ніж скрипів – ніжками…