Щастя грибника
Рясні липневі дощі, окрім не зовсім приємного клопоту для аграріїв, садівників, городників, зробили непоганий подарунок любителям тихого полювання. Це літо виявилося дуже врожайним на найцінніші їхні трофеї: лисички, білі гриби та красноголовці. На базарі та місцях для продажу дарів землі у багатоквартирному секторі як ніколи багата пропозиція білих, продавців інколи збирається більше десятка. Пропонують відрами, купками. Ціна, щоправда, не надто дешева – до 300 гривень за відро. Я, однак, грибник з більше ніж сорокарічним стажем, купляти будь-що з лісу гребую. Натомість з нетерпінням чекаю слушного моменту, аби виїхати на природу. Той настає в п’ятницю, після закінчення робочого тижня, близько вісімнадцятої. Їдемо до «намоленої» діброви, де , буває, знімаємо до сотні боровичків.
На її окрайці галявинка, що слугує своєрідним показником, чи варто заходити далі. Перевірено багаторічним досвідом: якщо на ній висипало грибів – не варто, скільки не вештайся потім хащами, нічого не збереш; якщо пуста – сміливо йди вперед. Підходимо, і, як то кажуть, картина олією: півтора десятків білих грибочків, один одного гарніших. Фотографуємо, збираємо, радіємо, нехтуємо багаторічним досвідом, йдемо далі. Прикмета спрацьовує і цього разу – після галявинки маємо дві години мандрів пустим лісом, геть спітнілі спини, і три випадкових польських гриба у пакетику: «Ось тобі й на батьків обід».
Наступного дня, приблизно в той же час, серце грибника не витримує, і вирішую злітати на своєму «дирчику» до найближчого ліска. Воно навіть не лісок, а так – пустир серед поля, порослий деінде молодими дубочками та осиковими й березовими заростями; ну, поряд ще стара дубова лісосмуга. Років зо три тому, теж після великих дощів, знайшов там декілька підосичників - небагато, але може цього разу більше пощастить, тим більше, що лісок розрісся.
Добуваюся місця розмитими і розбитими польовими шляхами, йду до осичника, і відразу помічаю серед густої трави декілька червоних, з помаранчевим відтінком шапочок.
Пригнувся, подивився, а там серед осикової порості видніються ще і ще. Стільки красноголовців не збирав зроду. Аж стомився зрізати. І гриби практично всі міцненькі з товстими ніжками, без слідів присутності черви - всім грибам гриби, одним словом.
Втім, вже починало сутеніти. Підосичники стали нецікаві, і вирішив заглянути до лісосмуги – а чим грибний дух не шуткує, може білих підкине. Уявляєте, підкинув: тільки-но зайшов під дубові шати, аж тут, на галявинці, коло великого гладкого пня – двійко дужих боровичків – «тарілочки» сантиметрів двадцять у діаметрі, товстелезні ніжки. В душі грибника заграла мелодія, яку годі передати нотами.
Звісно, дружина зустріла мене того вечора … ну як може зустріти супутника життя з двома з половиною відрами грибів. Без ентузіазму, скажімо так, зустріла. Втім зранку запитала, чи не хочу знову зазирнути до дубової смуги. Поїхав, зазирнув – а там сімейка білих, два з половиною десятки…
Ось така історія. Чекаємо на нові дощі – і вихідні.
Андрій КОВАЛЕНКО
Поділитися в соціальних мережах:
Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter