Раритетна «копійка» родини Чубунів + відео
Рівно півстоліття тому, 16 грудня 1971 року до Глухова прибули перші дві «копійки», «Жигулі» легендарної першої моделі – ВАЗ 2101.
Вони були одними з 50 легковиків, відправлених на Сумщину для заохочення передовиків виробництва. Серед тих був і водій колгоспу імені Леніна (нині – ТОВ «Велетень») Олексій Григорович ЧУБУН. Ось що розповідає про це нинішній власник раритетної «копійки», його син, Віктор Олексійович:
Чудово пам’ятаю той день – з легким, під три – п’ять градусів морозцем, легкою заметіллю. Ми з нетерпінням чекали на батька, який ось-ось мав пригнати машину з автосалону. І ось, близько двадцятої години стіни нашого помешкання будинок осяяли фари «копієчки». Без перебільшення, відчули тоді справжню ейфорію. Це ж була перша сімейна автівка Чубунів!
Йому випало шоферувати на легендарних моделях: «полуторці» - ГАЗ АА, «Форд-6», «Студебекері» … Зараз, власне, і вантажівки ГАЗ-51,52, 53, за кермом яких провів більшу частину свого водійського стажу, вже мають статус автолегенди. Якщо вже згадали «полуторку», зазначу, що саме мій батько надав свого часу карбюратор для ГАЗ АА з Путивльського району, відновленого та встановленого місцевими технічними аматорами біля автопідприємства на Путивльській, а потім перенесеного до коледжу імені Ковпака.
Окрім Глухова , ще по два-три ВАЗи першої моделі прибули до Слоуту, Берези, й один – у Шевченкове.
Хтось може зауважити: а що то воно, мовляв, за подія – поява «копійки», хай навіть і 50 років тому, з якого дива про те взагалі варто згадувати? Ну, як по мені, хоча б тому, що ВАЗ 2101, будучи дійсно непересічним авто, знаменував цілу епоху в розвитку автомобільної справи на радянських теренах. Він став першим, дійсно масовим особистим транспортним засобом.
Оскільки створити сучасний легковик радянському автопрому виявилося не під силу, наприкінці 60-х років було придбано ліцензію на виробництво чи не найпросунутішої на той час моделі Fiat 124. Її вдосконалили, розташувавши, зокрема, розподільчий вал зверху в головці блоку циліндрів,збільшивши на 3 сантиметри кліренс, переробивши та підсиливши підвіску. Пристосували й до довгого холодного сезону низку інших вузлів і агрегатів.
Перша черга автозаводу, підмурівки якого залили 1967 року, розпочала роботу в квітні сімдесятого. За декілька років загальна потужність нового виробництва досягла річної позначки в 640 тисяч автівок, а загалом з конвейеру ВАЗ до 1984 року їх зійшло понад 2,7 мільйонів.
Знову слово Віктору Олексійовичу:
Так, у «копійці» було багато нового, прогресивного: передні дискові гальма, електрообладнання, дуже якісна оптика чеського виробництва, югославський акумулятор «Трекча», фіатівський метиз, знову таки - італійський – опалювач салону. А які шикарні радіатори на перших ВАЗ 2101: латунні, на вигляд тендітні; таке враження, що дихнеш, і воно розсиплеться, але тепловіддача – просто супер. У подальшому їх, бувало, окремі умільці навіть на «Волгу» ставили.Вперше з авто отримували сервісну книжку. Тоді багато хто навіть кепкував: а цей папірець навіщо, мовляв, потрібен, але скоро зрозуміли, що то за вигідна річ.
Протягом півстоліття їхній ВАЗ наїздив близько 300 тисяч кілометрів, що порівняно небагато для такого терміну експлуатації. Добиралися ним до Києва, Москви, за кордон чи на море – якось не довелося. Звісно, не обійшлося без капітального ремонту, в т. ч. ходової, двигуна. Коробку передач як промили раз – й усе, без проблем працює й понині. Господар вважає: май вони в 70 – 80 роки нинішні антикорозійні засоби, підкрилки – зберігся б і «рідний» кузов. Він розповів, як нещодавно стрів у Шостці свіженьку, ніби щойно з конвеєру «копійку» перших випусків. Виявляється, свого часу та красувалася на Виставці досягнень народного господарства у Москві, звідкіля потрапила до одного з керівників СВЕМи, після чого, за словами нинішнього власника, декілька десятиліть нею просто ніхто не пересувався, стояла у доброму сухому гаражі.
Коли ж спитали, а чи погодився б Віктор Олексійович на пропозицію продати свою чудо- автівку за десяток-другий тисяч умовних одиниць, той, автомобільна душа, зазначив:
Ніколи не було подібної думки. Напевно не погодився б, бо за ці роки прикипів до неї душею, і взагалі – це для нас вже не просто машина, а, можна сказати, частина історії, член родини.Дуже хотілося б, щоб через півстоліття якийсь наш сучасник, нині молодий, сказав щось подібне про автомобіль, запроектований і вироблений в Україні.
Підготували: Микола ЗАХАРЧЕНКО, Андрій КОВАЛЕНКО
Монтаж відео: Олександр ФУРС