Вигрібаючи сніг

 З опадами у нас останніми роками якось не дуже, чи то через глобальне потепління, чи новий кліматичний цикл розпочався.

Хмарних днів начебто не поменшало, навіть навпаки. Останніми зимами сонечко взагалі рідкий гість на небі, але те чомусь скупіше на вологу. Потужні заметілі обходять нас, не те що колись.

Років десять тому, пригадалося, отримав запрошення на виступ шосткинських танцівниць в тоді ще «Парку». Ну, і – закон бутерброда ніхто не відміняв! – за півгодини, як мав вийти з дому, розпочалася хурделиця: така, що годі прокопатися до хвіртки. Лопачу як навіжений, вже й кожушок, здається, просяк потом, а снігу більшає і більшає. До всього товариші, що зайняли місця згідно придбаним квиткам, піддають жару: де тебе, мовляв, чорти носять, тут таке починається. Пояснюю: у мене воно почалося годину тому, і ніяк не вщухає – незабаром викручуватиму спіднє й панчохи.

Години за півтори так-сяк прорився за межі обійстя, навіть - незрозуміло з якого дива? - до вулиці, похованої під метровими заметами. Звісно, після цього до всіляких танцюристок вже було геть байдуже. З усіх бажань тільки й залишалося, що випити теплого узвару, улягтися в теплі, й поринути в приємне забуття без сновидінь.

А зараз: хіба то сніг? Чекаєш на нього, як благословення, потім – коли пройшов – старанно вимітаєш, підгрібаєш під кожен кущик, а вже за якихось півгодини тішишся результатами, почуваючись добрим господарем. Не сніг, а чисте задоволення! Щоправда з часом воно перетворюється на щось геть протилежне.

Справа в тому що небесна канцелярія, схоже, змінила тактику: замість потужних хуртовин – скромні, але часті снігопади. Вже з самого ранку все навкруги вкрито білим покривалом – не так щоб забагато, але прибирати треба. Прибереш, а наступного дня – серія друга. Потім - і третя, п’ята, десята... Дивіться гості дорогі, аж поки очі не повилазять. На кучугури, нічим не згірші за ті, що були до початку глобального потепління.

На вулицях теж, дивишся, снігу – возити й не перевозити, з соціальних мереж на адресу комунальників – ледь не матюки. Хтось каже що ця зима аж занадто багата на сніг, хтось вирішує замінити класичну лопату ручним відгортувачем, а йому – двадцять перше сторіччя надворі, треба закуповувати сучасні моторизовані снігорозкидувачі. Виникає дискусія, наводяться різноманітні раціональні «про» і «контра». Ними, як воно у нас трапляється, годі кого переконати. Спілкування з неминучістю перетікає в емоційне русло, й наприкінці учасники крутять один одному дулі. Виходить така собі словесна хуртовина, а то й навіть буревій. 

А воно потихеньку сніжить собі й сніжить, ми все вигрібаємо й вигрібаємо. Набридло вже. Сподіваємось, весна не буде надто затяжною.

Степан Веригинський