Останніми днями набирає обертів скандал щодо, не побоїмося цього слова, втечі з країни низки наших нардепів та великих бізнесменів. Очевидний парадокс цієї ситуації полягає в тому, що країну кидають напризволяще ті, хто на всі сто відсотків, а то й більше, зобов’язаний їй, її незлому, працьовитому, і в більшості, наївному та ніяковіючому перед всіляким «начальством» народу.
Важко навіть уявити, що «терті», виховані у горнилі постійній боротьбі профсоюзів, різних політичних партій та громадських організацій за справедливий розподіл заробленого країною німці, англійці або поляки дозволять комусь робити гешефт на їхніх шлунках, мізках та житті, як роблять на наших. А наші – можуть. Можуть навіть після Революції Гідності, анексії Криму, підлої війни на Донбасі. Можуть довіряти свою долю махровим популістам, а подекуди – відвертим негідникам і ворогам України. А можуть дозволяти всіляким спритникам дерибанити надра, заводи, землю. І вони кидають ТАКИЙ народ! Народ, завдяки і тільки завдяки якому, повторюємо, мають свої статки, маєтки, яхти, офшорні рахунки. Чи є міра їх цинізму й моральній ницості?
До речі, більша частина депутатів, які відбули у різні – теплі або високогірно-сніжні краї, презентують ОПЗЖ – ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК ЗА ЖИТТЯ. Чому наводжу це найменування великими літерами? Тому що його носії постійно натягають на себе машкару такого собі «пересічного українця» який втомився від різних політичних пертрубацій і бажає просто жити – дарма з ким - Заходом чи Сходом, Європою чи Росією –, аби ситніше, тепліше, комфортніше. А що коли народу, який, так, між іншим, вибрав вас до парламенту, загрожують російські бомби та ракети? Ви вже не за життя? Чи за життя для себе, але без народу? Ось така наша еліта, у очах – лише корито.
Деякі політологи масований виліт представників нашої, в лапках, еліти, пояснюють так званим «транзитним синдромом». Це, цитуємо: «Коли еліти не сприймають себе як довготермінове підґрунтя власної державності, знаходячись немов на шляху від минулого, що знаходиться за межами їх державності до майбутнього, яке теж знаходиться десь ззовні». Чи варто напружувати мізки, осягаючи сенс цього хитросплетіння слів на політичну тему? Напевне ні. Неподобство, що тікає, можна охарактеризувати набагато коротше і зрозуміліше: «лайно без роду-племені». Гадаю з ним, якщо не буде великої війни, народ розбереться. На найближчих (бажано позачергових) виборах. І жаліти його потім не варто. Лайно – його, знаєте, годі втопити.