Уроки історії від правнуків Поліграфа Шарікова

Років 30-40 тому у Глухові було чимало приїжджих людей: військові частини у місті й довкола, навчальні заклади, підприємства з розвиненими зв’язками – це ще не всі установи, куди з усього СССР прибували на кілька днів чи й років різні люди, спільним для яких було «сознание советских людей, воспитанных в духе классовой нетерпимости к тёмному прошлому и его проявлениям», тобто в кожному із нас була часточка булгаковського Шарікова.

Тому увесь цей люд дивувало, а подекуди й обурювало поширене у Глухові явище: шанобливе ставлення до родини Терещенків, почуття вдячності – навіть через багато десятиліть – до їхніх діянь.

Відрізнити приїжджих від корінних глухівчан було доволі просто: глухівчани і в 90-ті роки продовжували називати Терещенською залізничну станцію, що на картах значилася як Воронізька. До речі, до появи на історичній арені швондерів-шарікових, Глухів мав пряме залізничне сполучення не лише з прилеглими містами: курсували поїзди Глухів – Харків і Глухів – Сімферополь (через Київ), - теж результат зусиль «кровопийц Терещенко». З.О.Романовська, молодша сестра відомого історика В.О.Романовського, категорично говорила, що усе хороше, що було тоді у Глухові, є залишками збудуваного/ зробленого/ відкритого Терещенками, а після них місто почало поступово занепадати.

Для свідомості «советского человека» то було надмірне випробування. Ми ж тоді не знали, що невдячність є одним із маркерів шарікових і «шаріковщини» як суспільного явища. До «классово чуждых эксплуататоров трудового народа» ставитися з шаною і повагою? Але ж збудовані ними й подаровані місту споруди служили глухівчанам і тішили очі своєю красою… Врешті-решт, піонерсько-комсомольска свідомість заспокоювала себе тим, що брати Терещенки вийшли з народу, починали своє сходження до мільйонних статків з важкої праці – чумакували, тож вони просто не встигли ще забути про своє походження, тому й пам’ятали про потреби народу. Нас якось не бентежив той факт, що в історії найчастіше трапляється інакше – люди, піднявшись на вищі щаблі суспільної ієрархії, намагаються забути про своє походження.

Здавалося б, до чого усі ці спогади, коли відійшли в небуття КГБ-КПСС, почалась нова епоха? Життя показало, що це не так, що є сили, які хочуть, щоб Глухів лишався шаріковсько-комуністичною резервацією. Ці доволі молоді люди, які не зазнали пресингу «коммунистического воспитания», з якихось доісторичних скринь дістали побитий міллю закіптюжений мотлох «классовой нетерпимости» й намагаються запропонувати його нам як наймодерніші знахідки. При цьому наші новітні баришні-шарікови, повернувшись «с колчаковских фронтов», наводять неправдиві цифри і факти про діяльність родини Терещенків, хоча нема проблем із доступом до архівних джерел. Тож просто звернемося до ФАКТІВ.

Родина Терещенків, крім звичних виробництв, доклала зусиль до вдосконалення й модернізації вирощування і переробки цукрового буряка та виробництва цукру найвищого ґатунку. Це потребувало не лише значних коштів, а й величезних організаційних зусиль, адже подекуди вони розпочали справу з нуля: агротехніка, обладнання, технології, інфраструктура, інженерно-технічний персонал, кваліфіковані робітники – нічого цього не було. Уявімо собі, що в наших краях хтось у наші дні за кілька років налагодить вирощування арахісу й виробництво найякіснішої арахісової олії, яка в усьому світі має великий попит. Приблизно це доволі часто робили Терещенки у багатьох місцях Російської імперії. Тільки їм було значно важче, зважаючи на тодішні реалії.

У кількох губерніях подекуди - у прямому сенсі цих слів - на порожньому місці, були побудовані виробничі потужності, а вже існуючі – модернізовані, крім того, побудовані були транспортні магістралі, будинки для робочих, у яких і зараз живуть люди, а ще - школи, лікарні, бібліотеки. Створювалися аматорські драматичні театри. І все це не за державний кошт, а за власні гроші, із власних прибутків. Майже в кожному місті будувалися навчальні заклади з підготовки кваліфікованих робітників. Не може не вражати той факт, що на заводах Терещенків було запроваджено 8-годинні зміни, а оплата праці була такою ж, як і на інших заводах, де тривалість змін була 12 - 14годин. У Російській імперії лише 1897 року була законодавчо обмежена тривалість робочого дня, вона не могла перевищувати 11,5 год. Законодавчо ж 8-годинний робочий день було встановлено в Німеччині 1918року, у Франції – 1936, а у США – 1937.

Хочу звернутися до наших «борців за справедливість». Серед ваших ідейних натхненників і кураторів є бізнесмени, більшість з яких не створювали ті виробництва, а за копійки привласнили собі те, що створювалося у попередні роки й десятиліття. Так ось, запропонуйте їм скоротити робочий день до шести годин, зберігши своїм робочим існуючи зарплати,. Покажіть приклад, «ґаспада».

Нас, звісно ж, цікавить оплата праці на заводах Терещенків. Залежно від кваліфікації, вона становила від 5 рублів за малокваліфіковану роботу до 17. Крім того, виплачувалися ще й гроші на продукти харчування. Багато це чи мало? Досвід 90-их років, коли усі ми були «міліонерами», навчив нас зважати не на кількість нулів, а на купівельну спроможність тії чи іншої суми. Звернімося до газетних оголошень, реальних свідчень тогочасного життя. У газеті «Черниговские ведомости» від 30.12.1873 р. було оголошення про продаж корови віком 10 років (зазначимо, - середній вік для цих тварин). Просили за корову 7 рублів. Тобто, кваліфікований робочий за місяць заробляв майже на дві корови, а при мінімальній зарплатні треба було попрацювати майже півтора місяці, щоб купити таку корову. Порівняймо з сьогоднішніми реаліями. Можемо - з радянськими: у 70-ті роки мінімальна з/п становила 60-65крб, з/п лікаря – 130-180. Корова коштувала близько чотирьохсот крб. Наведемо тогочасну вартість деяких продуктів харчування. Дані по Глухову на 18.11.1890р. Борошно – 50 коп. за 1 пуд (3,1коп за 1кг), крупа – 85 коп. за пуд (5,3 коп. за 1кг). Пуд жита коштував 40-42 коп. І навіть у роки першої світової війни, коли ціни зросли, пуд борошна коштував 70-80 копійок (газета «Соборний майдан», №1, 2013р).

На особливу вдячність заслуговує благодійність родини Терещенків, яка не обмежувалася рідним містом. Правда, наші «журналісти» звинуватили Терещенків у тому, що навчання у гімназіях, побудованих ними у багатьох містах, було платним. Та хіба ж вони були Міністерством освіти? Крім того, були реальні училища, де навчання було безоплатним. І зазначимо, що завжди добрі справи робилася ними не для годиться, не для того, щоб зібрати голоси виборців, а від душі, - запрошувалися кращі майстри з тим, щоб споруди слугували людям не десятиліття, а століття. Численні фонди й стипендії давали змогу одержати високу освіту обдарованим дітям із незаможних родин. Не можна не згадати ще один прояв людяності найбагатшої родини Російської імперії – будівництво у Києві найсучаснішої тоді лікарні «для чернорабочих», куди запросили працювати найкращих лікарів для надання якісної безоплатної медичної допомоги простому люду.

Це – лише побіжний спогад про справи славетної родини наших земляків, але й ці нотатки дають змогу пересвідчитися вкотре у «правдивості» деяких наших журналістів. Вони образилися, що М.Терещенко назвав певні глухівські видання «туалетним папером». А як їх називати? Пропоную вийти з клопотанням до керівництва Спілки журналістів України щодо заправдження двох нових премій за специфічні здобутки «пролетариев умственного труда». Премією «Позичені у Сірка очі» відзначати найнеправдивішого журналіста України, а премією «Крислата журавлина» («Развесистая клюква») найнеоб’єктивніше видання країни. Соромно визнати, проте у Глухові знайдуться номінанти на обидві премії.

І хотілося б звернутися наостанок до глухівчан: давайте не будемо перетворюватися на колективного шарікова у власних невдячності й безпам’ятстві, бо вже доводиться чути й таке: «А Вы знаете, какими на самом деле были Терещенко?», «Да эти кровопийцы…», «Так они, оказывается…». Погано робили Терещенки? Не так? То, просимо, покажіть світові, ЯК треба за власні кошти допомагати містові, області й країні. «Власні кошти» - це чесно зароблені, коли хто не знає. І ще, не взявши у держави ні копійки, побудуйте НОВІ підприємства, дороги, житло, дитячі садочки та ін. Лише після цього ми почнемо дослухатися до ваших слів.


Любов Колесникова