Згадали учасницю визвольних змагань (Відео)

У минулому номері ми про анонсували сюжет зі вшануванням на Покрову глухівськими патріотами і активістами ВО «Свобода» пам’яті учасниці визвольних змагань сорокових років минулого століття Надії КЛИМОК, похованої на Вознесенському кладовищі.

Її свого часу розпитав про героїчні сторінки біографіїгромадський активіст Ярослав ФУРС. Того похмурого жовтневого ранку він розповів своїм товаришам наступне:

-Надія Федорівна народилася на Волині, у простій селянській родині, 1919 року, взимку сорок другого стала зв’язковою загону УПА, який воював з гітлерівцями. Взяла псевдо «Роза».

Один ворог змінив іншого, повернулися «совіти». Звивиста стежка до лісу і назад стала для неї звичною. Втім, за реалій тих часів вона обов`язково мала привести або до загибелі в бою, або - гебешних катівень. На долю Надії випало друге. У лютому сорок шостого її заарештовують і відправляють до тюрми Млинівського НКГБ. Там молоду дівчину жорстоко катували: били шомполами по п’ятах, не давали спати, довівши врешті-решт до стану, коли сам слідчий сказав, що вона потрібна хіба що попові. Весь цей час батьки не могли отримати бодай крихти якоїсь інформації про свою доньку, навіть деякий час вважали, що та загинула.

Потім був трибунал, вирок - десять років за державну зраду, табори: звичайний, у Дудинці, де разом з іншими зечками катала колоди у порту, потім – каторжний – у Норильську, на дванадцятигодинному ритті котлованів, щодня, хай там під дощем чи снігом.

Після смерті Сталіна – нове коло боротьби: за людське поводження, восьмигодинний робочий день, зарплатню; голодування, табірні страйки, і, нарешті, амністія. Загалом Надія Федорівна пробула у неволі понад сім років.

Після звільнення їй заборонили повертатися до рідних країв. З часом вона осіла у Глухові, де разом з чоловіком, з яким побралася на засланні, і знайшла нормальну роботу та сімейний затишок.

Глухівські патріоти згадали Надію Федорівну, як то кажуть, не для красного слівця. Нині наш північний сусід вже вкотре переживає дику реакційну судому. У Росії стрімко поновляється тоталітаризм сталінського штибу, який вже б`є й по українцях. Згадаймо сумні долі Сенцова, Кольченка, Клиха. Ми повинні бути пильними і завбачливими, маючи перед очима і приклад Надії Климок.

Андрій КОВАЛЕНКО