21 лютого - Міжнародний день рідної мови
21 лютого у світі, починаючи з 2000 р., щорічно відзначають Міжнародний день рідної мови. Про підтримку мовного та культурного різноманіття і багатомовності було оголошено під час ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила у жовтні – листопаді 1999 року в Парижі.
В Україні Міжнародний день рідної мови відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської та інших мов національних меншин України Президент підписав розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.
Відомо, що в Україні є три дати, пов’язані з мовою і писемністю. Це, зокрема, День української писемності та мови, який відзначається 9 листопада у день ушанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця , День слов’янської писемності і культури – 24 травня на честь святих Кирила і Мефодія і 21 лютого – Міжнародний День рідної мови. Чому саме ця дата?
– Історія свята рідної мови, на жаль, пов’язана з трагічною подією. У 1952 р. в Пакистані тогочасна влада проголосила єдиною державною мовою урду, яка рідною була лише для 3% населення, що дуже негативно було сприйнято особливо на сході держави, де всі виключно розмовляли бенґальською мовою. 21 лютого 1952 року в Дацці, під час демонстрації протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови, поліція та військові жорстоко розправилися із студентами-демонстрантами. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Банґладеш) цей день відзначають у країні як день полеглих за рідну мову. За пропозицією Бангладеш, ЮНЕСКО і проголосила вперше 21 лютого 2000 р. Міжнародним днем рідної мови.
Отже, щ орічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги людства на мови меншин , яким загрожує зникнення?
– Це, дійсно, так. Нині на Землі нараховується приблизно 6 000 мов, але справа в тому, що 95% з них охоплюють дуже малу частину населення світу. За даними ЮНЕСКО, ними розмовляють всього 4% людства. До того ж на Землі існує 200 мов, кожною з яких спілкуються менше 10 осіб. Відтак зрозуміло, що часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Вважається, що кожного місяця у світі зникає дві мови, а науковці попереджають, що в XXI столітті щонайменше 40% мов можуть зникнути з лінгвістичної карти світу.
Зрозуміло, що це величезна втрата для людства, адже кожна мова – основа повноцінного розвитку народу. Відомий німецький філософ і вчитель Лео Вайсгербер, який одержав у світі ім’я «апостол рідної мови», говорив про те, що у мові – Батьківщина кожної людини. Якщо людина позбавляється Батьківщини, то з собою вона має рідну мову, і вона є її Батьківщиною.
– ЮНЕСКО оприлюднило світовий Атлас мов, яким загрожує зникнення. Згідно із цим документом, на території України існує 15 таких мов. Серед них наймасовішими є поліська (800 тисяч носіїв), кримськотатарська (понад 200 тисяч) та гагаузька (майже 150 тисяч носіїв).
А чи загрожує така перспектива українській мові?
– Однозначно ні. З українською мовою таких проблем немає і бути не може. По-перше, це мова найбільшого корінного етносу України (українці становлять 77,8 % всього населення) і невідʼємна ознака його ідентичності. По-друге, українська мова нині має статус державної, що закріплено законодавством, а отже, вживання її є обовʼязковим для всіх громадян у всіх суспільних сферах. Причому хочу наголосити, що статус державної мови в багатонаціональній країні закріплюється Конституцією, як правило, за мовою найчисленнішої національності, яка відіграла провідну роль в історичному становленні держави.
Так, с татус української мови як державної закріплений у статті 10 Конституції України. А яка доля інших мов, що функціонують у країні?
– Оголошуючи українську мову державною, законодавство України водночас гарантує використання і розвиток мов усіх народів, що населяють Україну. Так що проблем щодо вільного розвитку усіх мов, які функціонують на території України, немає. В Україні інша мовна проблема.
І яка саме?
– Це проблема культури спілкування, незалежно від того, якою мовою людина послуговується – чи державною, чи рідною. Маю на увазі навіть не порушення деяких норм літературної мови, а загалом відсутність у значної кількості мовців культу шляхетної мовної поведінки в родині, на вулиці, в транспорті, у громадських місцях, дотримання норм спілкування, мовленнєвого етикету. На превеликий жаль, часто чуєш не мову, а якийсь мовленнєвий примітивізм – суміш жаргонізмів, сленгізмів, діалектизмів, а почасти і грубі, особливо лайливі і ненормативні слова, що є свідченням низької загальної культури і не дуже високої моралі і духовності.
– Лише за умови усвідомлення мовцями значущості мови як засобу самотворення і самореалізації особистості, ставлення до рідної (національної) мови як до інтелектуальної, духовної і культурної цінності, вироблення шляхетної мовної поведінки. Свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів, мовленнєвого етикету залежно від мети й обставин спілкування дозволить кожній людині утвердитися в соціумі, добитися успіху, карʼєрного росту, поваги в колективі і родині.
Валентина Антонівна Каліш, к. пед.н., доцент кафедри української мови і літератури та методики навчання.
Вела і нтерв`ю : Ніна Михайлівна Ільїна, кандидат психологічних наук, доцент , депутат Глухівської міськради від Політичної партії "Об'єднання " Самопоміч " .