Життя, як подвиг

З позицій минулих років, наповнених історичними подіями і життєвими миттєвостями нашого краю і держави в цілому, яскраво виділяється на цьому фоні неординарна постать доктора сільськогосподарських наук, лауреата Державної премії СРСР, професора Григорія Івановича Сенченка, як громадянина і людини, яка чесно і віддано пройшла свій життєвий шлях, завжди залишаючись на всіх етапах корисною для суспільства і сім’ї особистістю, постійно удосконалюючи свою професію як селекціонера, землероба і адміністративного працівника.

Г. І. Сенченко народився 23 січня 1917 року в сільській багатодітній родині села Ротовка Путивльського району Черніговської губернії (тепер Сумська область). Його батьки були потомственними хліборобами. Разом зі своїми старшими братами привчався до важкої вимушено необхідної селянської праці, проявляючи при цьому велику зацікавленість і спостережливість щодо особливостей ведення господарства, набираючись при цьому нехитрої життєвої селянської мудрості.

У 1931 році, закінчивши неповносередню (7-річну) школу, завдяки постійному бажанню природного удосконалення поступив до Путивльського хіміко-технологічного технікуму, в якому провчився 2 роки і зрозумів, що майбутня спеціальність хіміка-технолога його зовсім не вабить. Його душу тягнуло до простору полів, на яких споконвіків його батьки, діди і прадіди вирощували хліб, займались коноплярством і вели життєво обумовлене господарство.

Щоб свої дитячі мрії втілити в життя, вже в ті важкі 30-і роки підліток вимушений був протягом 2-х років долати 30-кілометрову дорогу до Глухова на підготовчі курси до вступу в Глухівський сільськогосподарський інститут, який закінчив з відзнакою в 1938 році, отримавши диплом агронома-рільника. Відповідальне прімірне відношення до навчання в інституті не могло не привернути увагу викладачів, серед яких був і майбутній академік М.М. Гришко, який підштовхнув Григорія Івановича спробувати продовжити навчання в аспірантурі. Темою досліджень була вибрана вегетативна гібридизація конопель мабуть під впливом широко розрекламованих досліджень І.В. Мічуріна, які проводив молодий аспірант в новоствореному за ініціативою академіка М.І. Вавилова Інституті конопель. Молодий вчений починає активну дослідну справу, яка була перервана початком війни. У серпні 1941 року Лубінститут евакуювали, а в жовтні цього ж року Г. І. Сенченка було мобілізовано Олексіївським воєнним комісаріатом Воронізької області до лав Червоної Армії.

З листопада 1941 по квітень 1942 років у Саратові Г. І. Сенченко закінчив курси артилерійської розвідки і став командиром відділення артилерійського розвіддивізіону 10-ї армії Західного фронту, а пізніше 2-го Білоруського фронту. Григорій Іванович закінчив військову службу командиром відділення фронтової гідрометеостанції Він удостоєний 11 бойових нагород, серед яких значаться ордени Червоної Зірки та Вітчизняної війни 1-ї та 2-ї ступенів.

У післявоєнний період життя Г.І. Сенченко продовжує наукову справу, перервану великою війною. Враховуючи складну ситуацію перших післявоєнних років особливо в областях, які були тимчасово окупованими ворогом, Г.Сенченко повертається до роботи в Інститут конопель. Його, як спеціаліста з вищою фаховою освітою і досвідом навчання в аспірантурі, зараховують на посаду старшого наукового співробітника відділу селекції, завідувачем якої була кандидат сільськогосподарських наук глухівчанка Є.С. Гуржій – вольова, високовимоглива до себе і своїх підлеглих жінка, закохана в культуру конопель.

Слід зазначити, що продукція конопель на той час, як і інших технічних культур (цукрові буряки, кок-сагиз тощо) була гостро затребувана і порівняно високо цінилась, що надавало змогу господарствам поліпшувати свій економічний стан. Це і обумовлювало в значній мірі розробку заходів, які б найбільше сприяли підвищенню урожайності цих культур. Величина урожаю волокна конопель складається з двох частин, а саме: з урожаю стебел (соломи) і вмісту в них власне волокна. Підвищення урожаю волокна шляхом акліматизації південних конопель, як більш урожайних за стеблами, на той час було вже дієвим заходом завдяки дослідженням Д.Ф. Лихваря, а пошуки збільшення вмісту волокна в стеблах конопель за рахунок поліпшення морфології стебел не були ефективними.

Після тривалого топтання на місці Г. Сенченко активно залучився до цієї роботи, розробивши метод оцінки рослин за прямими ознаками. Цей метод селекції став змістом його дисертаційної роботи, яку він успішно захистив у 1952 році в Харківському сільськогосподарському інституті ім. В. В. Докучаєва і в 1953 році він очолив відділ селекції конопель, в якому широко були розгорнуті роботи над підвищенням урожайності волокна селекційними шляхами. Наслідком цих досліджень став ряд нових селекційних сортів, у яких вміст волокна з 8-11 був підвищений до 35 і більше відсотків.

Під впливом досліджень і успіхів І. В. Мічуріна, який широко використовував для гібридизації географічно віддалені форми, Г. І. Сенченко започаткував дослідження з метою створення перспективного вихідного матеріалу, тобто об’єднав в нових гібридах потенційну здатність до підвищення урожаю волокна одночасно за рахунок збільшення маси стебел і вмісту в них волокна. Особливо успішним результатом цієї роботи стало створення сорту ЮС-6, об’єднавшого в собі особливості південних конопель (Южная краснодарская) з північними (скоростигла форма конопель з Архангельської області РФ). Одночасно з сортом ЮС-6 були створені ЮС-7, ЮС-8 і інші. Вони вдало поєднували в собі високий урожай стебел з високим вмістом волокна, а за тривалістю вегетаційного періоду були скоростиглішими у порівнянні з сортом ЮС-1, який був виведений шляхом акліматизації південних італійських конопель.

Сорт ЮС-6 спочатку був районований в 1961 році в Сумській області, а потім майже в усіх областях середньоросійського коноплярства. Поява сьогодні в популяції рослин конопель з вмістом волокна в стеблах близько 40% не є випадковістю, а представляє результат цілеспрямованої селекційної роботи, яка зараз проводиться його учнями і послідовниками. Створення високопродуктивних сортів дводомних конопель стало змістом його другої дисертаційної роботи, за яку йому було присуджено в 1965 році науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук.

У 1966 році Г.І. Сенченку за успіхи в науковій діяльності з селекції конопель і підготовку молодих вчених присуджено наукове звання професора. У 60-і роки минулого століття коноплярство набуло неабиякого розквіту завдяки впровадженню у виробництво нових високоволокнистих сортів. Тільки зокрема сорт ЮС-6 в 1968 році висівався на площі 89,4 тис. га, або 41,3% від посівів конопель в колишньому СРСР. У зв’язку з цим професору Г.І. Сенченку в 1967році була присуджена Державна премія СРСР в галузі науки і техніки за створення і впровадження у виробництво нових високопродуктивних сортів конопель, а через 10 років йому було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки Української РСР. Григорій Іванович набув значного авторитету як науковець і провідний селекціонер не тільки в межах України і колишнього СРСР. Його запрошують з науковими доповідями коноплярі Німеччини, Угорщини, Польщі Румунії і інших країн. Також селекціонери багатьох країн неодноразово відвідували наш інститут в складі наукових делегацій з метою запозичення досвіду з ведення коноплярства.

Враховуючи неординарні здібності Г.І. Сенченка, як науковця, громадського діяча і господарника, Головне управління бавовництва і луб’яних культур Міністерства сільського господарства СРСР, якому був підпорядкований інститут, у 1960 році призначає його директором. У той же час налагоджуються тісні зв’язки з Всесоюзною академією сільськогосподарських наук ім. В.І. Леніна, Постановою президії якої Г.І. Сенченка затверджують науковим керівником проблеми з коноплярства. Він добре розумів, що для закріплення досягнутих успіхів у коноплярстві на фоні прискореного відтоку сільського населення, слід залучати прогресивні технології вирощування і первинної переробки конопель, які б здешевлювали виробництво волокна. Як директор-адмііністратор і як селекціонер-науковець, він вбачав в однодомних коноплях один із цих заходів.

Закладені академіком М.М. Гришком основи селекції одночасно дозріваючих і однодомних конопель в передвоєнний період потребували подальшого продовження і удосконалення методів селекції та створення нового вихідного матеріалу. З часом, успішно налагодивши селекцію однодомних конопель, до якої приєднались молоді науковці - учні та послідовники Г. І. Сенченка – В. Вировець, Л. Горшкова, І. Щербань, М. Таракан, В. Ситник, І. Колядко, М. Орлов, М. Мигун, К. Бородіна, І. Лайко, Г. Кириченко та інші. На основі створеного нового селекційного матеріалу, відповідаючого вимогам сучасності, можна стверджувати про успішне вирішення цієї проблеми. Зараз сорти однодомних конопель успішно вирощуються в основних коноплярських регіонах всього світу.

Створення безнаркотичних конопель - окрема яскрава сторінка в творчій біографії професора Г. І. Сенченка, коли він зумів об’єднати молодих науковців для вирішення нетрадиційної проблеми, над якою ніхто в світі раніше не працював. Перші створенні сорти були районовані в 1980 році, вони мали вміст ТГК менше 0,2%. Зараз у нових сортів вміст ТГК зменшено до тисячних долей відсотків, ведуться дослідження над повною елімінацією ознаки наркотичної активності посівних конопель. Нові сорти однодомних конопель районовані в країнах ЄС, Канаді, Австралії і США. Налагоджується співробітництво з коноплярами Китаю.

Особисте життя професора Г. І. Сенченка було пов’язане з його науковою і адміністративною діяльністю. Досить багато часу займала його громадська робота. Він тривалий час, як депутат, входив до складу міської, районної і обласної рад. Окрім того, немало уваги він приділяв роботі дослідно-виробничого господарства інституту. У цьому напруженому ритмі життя і роботи святою для нього завжди залишалась наукова діяльність. Він став співавтором більше 10 сортів конопель, а список його наукових праць далеко перейшов межу за 100 найменувань. Григорій Іванович створив школу селекціонерів, які продовжують його справу в наукових, навчальних і дослідних закладах, 5 із них стали докторами, а 9-кандидатами наук.

Вдячні глухівчани ім’ям Г. І. Сенченка назвали одну із нових вулиць. Недавно на фасаді Інституту луб’яних культур була відкрита меморіальна дошка в честь його наукової і адміністративної діяльності. Минуть роки, але ще багато поколінь будуть успішно користуватись розробленими методами селекції і цінним селекційним матеріалом. Це є і буде далі достойним пам’ятником великому Учителю нашого краю.

Головний науковий співробітник відділу селекції і насінництва конопель Інституту луб’яних культур НААН доктор с.-г. наук, проф. В. Г. Вировець