Наш вибір або Ще раз про братерство

Коли Європа надасть Україні безвізовий режим? І взагалі чи надасть? Коли нас приймуть у Європейський Союз? І чи приймуть взагалі? Яким буде цей Союз? І чи буде він взагалі? До яких оборонних структур Україні треба приєднуватися? Відповіді на ці питання для нас важливі. Але, на мою думку, перш за все нам треба однозначно, кожному, а в результаті народові в цілому дати собі відповідь на питання: який цивілізаційний вибір ми робимо?

Україна – наступниця великої європейської держави, що мала назву Русь. Але історично склалося так, що на протязі багатьох століть нашу країну з усіх боків рвали на шматки сусіди. Щоб полегшити собі цей процес, завойовники намагалися розділяти наш народ по мовах, релігіях та інших відмінностях. Українська державність утворювалася, руйнувалася і знову відроджувалася. Зараз Україна географічно перебуває між двома цивілізаціями. Одна із них – європейська, яка існує у дещо відмінних варіантах різних країн.

Вона пройшла дуже довгий, кривавий і болючий шлях, перш ніж дійти до цивілізованості. У ній багато недосконалостей, суперечностей і конфліктів. Не все те, що є у Європі, нам треба переймати. Дечому Європі не гріх і в українців повчитися. Але досягненнями там є повага влади до прав людини, захист державою цих прав, а також можливість людей свою владу вільно вибирати, змінювати у визначений законом термін, а то й раніше. Там більшість громадян мають розуміння особистої відповідальності за свої дії. А ще у європейській цивілізації цінністю є повага до норм міжнародного права, яке було створене у ХХ столітті. А по другий бік у нас інша цивілізація. Не буду називати її азіатською, бо між різними азіатськими країнами є докорінні відмінності. Назву її по назві держави – російська. У Росії є багато позитивного – у природі, культурі, людях і т.д. Держава там проголошує всі права людей і їх гарантії. Але з реальним забезпеченням прав є серйозні проблеми. Громадяни мають право обирати владу, але виходить, що тільки ту, яку призначає сама ж влада. А ще влада надає привілеї своїм вірним слугам і жорстко обмежує непокірних.

Коли я висловлюю подібні думки своїм знайомим, то дехто із них починає мені пояснювати, що у Європі нас «не чекають», що їй «не до нас», а то і взагалі лякають жахами «Гейропи». А от із Росією, мовляв, у нас «одна історія», тісні зв’язки, «вона нашим роботу дає» і так далі аж до «ми ж братні народи». Що можна на це сказати? Звичайно, європейцям не хочеться додаткового клопоту ще й з нами. Свого вистачає. Але й «відмахнутися» від нас вони не можуть.

А якщо наша країна прагне приєднатися до їхньої спільноти, вони нам ставлять потрібні для цього умови, часом непрості і болісні для України. І перебування у тій спільноті передбачає серйозну конкуренцію. А Росія згодна забрати до себе Україну без будь-яких умов. Вона сама для нас створила б потім свої умови.

А щодо «братерства народів», то це, на моє переконання, просто «протокольний» термін. Братерська спорідненість, почуття, відносини можуть бути лише між окремими конкретними людьми. Як позитивні, так і не дуже. Наприклад, один із символів Росії,знаменитий там Олександр Невський був побратимом Сартака – старшого сина і наступника золотоординського хана Батия. Фактично, Батий усиновив цього князя. Ординці розбили військо рідного брата Олександра, великого князя Владимирського Андрія, що воював проти них, і віддали владу Олександру. Олександр Невський вірно служив Орді, нещадно придушуючи виступи свого ж населення проти загарбників. Але зараз не про це.

У Росії є близькі для мене люди. Здебільшого, наші політичні погляди суттєво відрізняються. Буває, ми при спілкуванні ведемо дискусії, але з умовою аргументованого обговорення конкретних подій і проблем, без хамства, без істерики у стилі «Киселев-Соловьев-ТВ». Коли ж заперечити агресивну політику Росії буває нічим, від них можна почути, що «российский народ ведь не виноват». Це теж одна із рис російської цивілізації: люди вважають, що раз вони нічого не вирішують, то і ні за що не відповідають, а за все відповідає влада. А от московський професор Андрій Зубов, вигнаний путінським режимом з роботи за громадянську позицію, сказав (мова оригіналу): «Как гражданин России прошу прощения у Украины. Мы пытались остановить войну. Нас было мало. Мы виноваты». Це слова мужньої і відповідальної людини. А чи відчують себе винуватими ті росіяни, які своєю мовчазною згодою заохочували керівництво своєї держави до агресії? Чи винуваті ті, хто радів «Крымнашу», «Новороссии», «русскому миру» з російськими бойовиками, агентами і російською зброєю на Донбасі? Чи є безвинною ведуча російського телебачення, яка у прогнозі погоди бадьоро розповідала, що у Сирії хороша погода, тому російським бомбардувальникам зручно скидати бомби? А чи не є загиблі у російському літаку біля Сочі побічними жертвами політики своєї ж влади? І чи безвинними жертвами? Чи задумуються над цим росіяни? Питання до них. У мене таке враження, що Росія, «встаючи з колін», заплуталася у жорстокому минулому, де панувало право завойовника, а не сучасне міжнародне, і ніяк із минулого не може (а може, і не хоче) вибратися. Я нікому не бажаю зла. Бажаю викорінення зла. І визначати міру покарання за чиюсь провину – це не моя місія.

Можна чути немало балачок, що Україні потрібна «багатовекторність і позаблоковість» у зовнішній політиці. Звичайно, бажано мати добрі відносини з кожною країною. Але, на мою думку, у нинішніх умовах та багатовекторність і позаблоковість означає борсатися, пробачте за народний вираз, «як лайно в ополонці», не знаючи, до якого берега пристати. Думаю, що Україна і її народ вже зробили свій цивілізаційний вибір. Але його нам треба відстояти. Також сподіваюся, що колись у Росії утвориться «критична маса» відповідальних людей, і росіяни йтимуть не за політичними маніяками і агресивними авантюристами, а за прогресивними політиками. Хочеться вірити. Цивілізованість не може повернутися до варварства або відступати перед ним. А воно часом у наступ переходить. Треба позбутися варварства. От тоді люди зможуть вільно брататися і будуть щирими протокольні слова про братерство народів. А одне із наших завдань на шляху до цього – УКРАЇНЦІ ВСІХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, ЄДНАЙМОСЯ!

Григорій Довгополий с.Баничі