Глухів і Глухівщина у творах Шевченка

До сьогодні нам невідомі мистецькі роботи Тараса Шевченка про наш край, зате Глухів і Глухівщина описані в його поетичних та прозових творах. Під час своєї останньої поїздки в Україну він побував у Лебедині, Сумах, Конотопі, Кролевці, Глухові, Есмані.

Серед друзів і знайомих Тараса Шевченка було багато уродженців Сумщини, зокрема, брати Лазаревські, яких він називав і своїми братами, Пантелеймон Куліш, родини Огієвських, Рудзинських, Микола Маркевич, якого поет називав Бандуристом і присвятив йому прекрасну поезію "Н.Маркевичу” та інші. Останнім пунктом, де Шевченко назавжди прощався з Україною, була земля Глухівщини: «Не успеешь переехать границу Орловской губернии, как декорация переменилась. Вместо ракитника по сторонам дороги красуются высокие развесистые вербы. В первом селе Черниговской губернии уже беленькие хатки, соломой покрытые, с дымарями, а не серые бревенчатые избы. Костюм, язык, физиономии – совершенно все другое. И вся эта перемена совершается на пространстве двадцати верст». У повісті «Капітанша» Шевченко детально описує краєвиди околиць м.Глухова: «Усадьба, или хутор, Виктора Александровича (хутір Білявщина, нині в межах м.Гухова – авт.) скрывался, как за скромной занавесью, за этой рощицей…

Выехавши из рощи, передо мною открылся широкий пруд и плотина, полузакрытая старыми огромными вербами. По ту сторону пруда, почти у самого берега, выглядывали из-за деревьев белые хатки и отражались в воде. Между крестьянскими хатками белела под почерневшей соломенной крышей, с гнездом гайстра, или аиста, большая, о четырех окнах, панская хата, или будынок, а перед нею стоит огромный развесистый вяз. За хутором по косогору раскинулся фруктовый сад, окруженный старыми березами. На самом косогоре, на фоне голубого неба, на самом горизонте в фиолетовом тумане едва заметно рисовался город Глухов”.

Шевченко добре знав історичне минуле своєї вітчизни, ознайомившись з п’ятитомною "Історією Малоросії” нашого земляка, уродженця села Дунайця, Миколи Маркевича. Тараса Григоровича, очевидно, глибоко розчарувало те, що він побачив: "Напившись чаю, мы погуторили еще немного, оделись и поехали в город, в исторический Николаевский собор "Деяния” слушать…Погода (что весьма редко случается в это время года) стояла хорошая, улицы были почти сухи, и я пошел шляться по городу, отыскивая то место, где стояла Малороссийская коллегия и где стоял дворец гетмана Скоропадского…

Но где же эта площадь? Где этот дворец? Где коллегия со своим кровожадным чудовищем – тайною канцеляриею? Где все это? И следу не осталось! Странно! А все это так недавно, так свежо! Сто лет каких-нибудь мелькнуло, и Глухов из резиденции малороссийского гетмана сделался самым пошлым уездным городком. Благовест к обедне прервал мои невеселые вопросы, и я, перекрестяся, пошел в Николаевскую церковь, один единственный памятник времен минувших”. Миколаївський храм (1693 р.) і до сьогоднішнього дня залишається єдиним свідком відвідування Глухова Великим Кобзарем.

Глухів став містом, де поет останній раз прощався з Україною. 26 серпня 1859 року вони разом з Федором Лазаревським, який супроводжував Тараса Григоровича до Сєвська, зупинялися у будинку Д.П.Огієвського. У своїх споминах Федір Лазаревський згадував, що Т.Шевченко покидав Україну дуже сумним, передчуваючи, що більше не побачить рідного краю. Глухів згадується у поемах Шевченка "Сон”, "Іржавець”. У поемі "Сон” ("У всякого своя доля”) поет творчо використав добре відому йому історичну пісню "У Глухові, у городі”. Патріотично звучать рядки його поеми:
" Із города із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію, А мене послали
На столицю з козаками
Наказним гетьманом!
Історичні події про обрання у Глухові 1708 року з веління Петра І нового гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського зображені у поемі "Іржавець”:
І здалека
Запорожці чули,
Як дзвонили у Глухові,
З гармати ревнули.

У час, коли відроджується колишня Гетьманська столиця, змінюючи своє архітектурне обличчя і відновлюючи храми і музеї, надбання творчого генія Великого Поета, який неодноразово відвідував наш благословенний древній край, допоможуть молодому дерзновенному поколінню прилучитись до загальнолюдських цінностей, знайти духовну основу свого світогляду.

М.П . Гурець., І.М. Гурець