Україна у мистецькому світі братів Нарбутів

Феномен творчості геніальних земляків, уродженців с. Нарбутівки братів Нарбутів – Георгія (9.03.1886 – 23.05.1920), художника – графіка, і Володимира (14.04.1888 – 14.04.1938), поета-акмеїста, проявився в тому, що вони живописали світ міфічним і одухотвореним у живому русі і дії.

Гімназичний курс разом з майбутнім композитором Юрієм Шапоріним брати пройшли в Глухові, в оточенні вишуканих зразків старого мистецтва серед руїн мармурових гетьманських басейнів, старовинних соборів, парків навколишніх маєтків, на лоні мальовничої сіверянської природи. Весь цей казковий світ знайшов своє відображення у їхній творчості, яку історик-краєзнавець В.В. Заїка характеризує так: живописна музична поезія Володимира Нарбута, музично-поетична графіка Георгія Нарбута і поетично- живописна музика Юрія Шапоріна.

Поети-акмеїсти, серед яких найбільш талановитими Микола Гумільов назвав Анну Ахматову та Володимира Нарбута, справили потужний вплив на всеєвропейський літературний процес.

 Та В. Нарбут, працюючи в російськомовній стихії, продовжував традиції Т. Шевченка, М. Гоголя, І. Франка прославляв Україну:

Ой левада несравненная

Украинския земли!

Что мне Рим?

И что мне Генуя,

Корольки и короли?

Україна незбагненна, фантастична і велична постає у поезії Володимира Нарбута, духовний простір котрої посилює вишуканими графічними ілюстраціями Георгій Нарбут. В діалозі з митцем вона постає як жива:

…Ты со мной поговори,

Украина ! …

Украина, ты не та уже …

Украина! Супоросного края бульбу держишь ты …

«Левада»

Пізніше у його творах з’являється образ Т. Шевченка:

Тарас, Тарас !

Ты, сивоусый,

Загрезил над крутым Днепром:

Свозь просонь сыплеш песен бусы

И « Заповіта» серебром…

Косматые нависли брови

И очи карие твои

Гадают только об улове

Очеловеченной любви

1920 р.

У бурхливий час революцій виявив себе талановитим журналістом (редагував газету «Глуховская жизнь»), редактором і видавцем (журнали «Сирена», «Облава», «Лава» ). У Харкові організував УКРОСТА, згодом – радіо - телеграфне агенство України (РАТАУ). 1922 року створив видавництво «Земля і фабрика» («ЗИФ»), яке стало найпопулярнішим у той час. Першим випуском «ЗИФу» був «Запретный Кобзарь» Т. Шевченка.

 У 1936 році його арештували у справі перекладачів української прози, а 14 квітня 1938 поета знищили у сталінських таборах.

{hsimage| }Слава була прихильнішою до його брата – Георгія Нарбута, засновника школи новітньої української графіки, професора, а пізніше ректора Української академії мистецтв. Г. Нарбут з перших днів становлення української державності брав участь у створенні української гривні, поштових марок, підготував два варіанти герба Києва, удосконалив малий герб України - тризуб, розробив кілька проектів військового одягу.

Графічні твори його історичні, він створив історико-синтетичні образи України і вирішив фундаментальні проблеми графіки, синтетично і творчо перекинувши міст від ренесансу української графіки 17-18 ст. до художнього рівня нашого часу. Захопившись козаччиною, Георгій Іванович не тільки пише в українському стилі, а й спілкується українською мовою, глибоко вивчає українську історію. У 1915 році видає книгу «Герби гетьманів Малоросії», а в 1917 р. у світ вийшло видання «Старинные усадьбы Харьковской губернии», що належить до найкращх книжок митця. Знаменно, що під своїм власним гербом майстер підписувався так: «Мазепинец, полку Черниговского, Глуховской сотни, старшинский сын и гербов и эмблем живописец».

Найвищим злетом його обдарування стала «Українська абетка». У п’ятнадцяти листах абетки Нарбут демонструє рідкісну різноманітність прийомів, що дали змогу в чорно-білих графічних аркушах втілити незліченну кількість персонажів, передати зачарування українською природою.

В оформленні книг художник застосовував ніби цілісний ансамбль: ілюстрації, заставки, кінцівки, заголовки, форзац, титульні аркуші. Дослідник його творчості С. Білокінь відзначає загальну мужність його таланту, якийсь певний мажорний тон його ілюстрацій і друкарської орнаментики…

З української старовини Нарбут виніс не попіл, а вогонь. Федір Ернст писав: «Нарбут має більше право на визнання, ніж багато хто з всесвітньо відомих митців…Самих глибин народного духу пізнав він і виявив в останніх своїх творах».

В особі Георгія Нарбута Україна отримала не тільки неперевершеного художника-графіка, а й високодуховного громадянина, котрий свій мистецький талант і колосальну енергію присвятив справі розбудови національної культури.

Мистецьку естафету Г.І. Нарбута прийняв його син Данило Нарбут, що створив цикл портретів князів Київської Русі і визначних гетьманів України 16-18 ст., а також змалював багато соборів і інших культових споруд України. Дві картини Д.Г. Нарбута зберігаються у с. Первомайське на Глухівщині. У 1996 році за епохальні роботи «Покрова Пресвятої Богородиці», «Страшний суд», а також за цикл портретів «Гетьмани України» йому була присуджена Державна премія імені Т.Г.Шевченка.

Микола Гурець